6 серпня 1914 року — день створення Легіону Українських Січових Стрільців.

В цей день Головна Українська Рада у Львові розповсюдила відозву про набір добровольців до українського підрозділу в складі австро-угорської армії. Це був прорив для українців Австро-Угорщини, адже останнє Nаціональне збройне формування українців австрійська влада розформувала в 1850 — Батальйон руських гірських стрільців (створений в 1849 з добровольців, допомогав урядовим військам боротися проти угорських і польських повстанців).

До появи Українських січових стрільців спричинила 1-а світова війна. 1 серпня 1914 р. українські депутати і громадські діячі створили у Львові Головну Українську Раду, яка поставила перед австрійським командуванням вимогу про організацію окремого українського підрозділу. Відень погодився.

6 серпня 1914 у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення ГУР «до всього Українського Nароду» з закликом записуватися до УСС. Відгукнулося 28 000 добровольців, але уряд дав добро лише на набір 2500 (ядро легіону — члени організацій Січ, Сокіл, Пласт).

Узимку 1914-15 УСС у складі 130-ї бригади боронили карпатські переходи. Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня – 3 травня 1915. Далі УСС славно билися за Лисоню, під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями. За час боїв УСС довели відданість династії Габсбургів і свою боєздатність, тому легіон був розширений до полку, але подальшому розширенню Січових Стрільців австрійське командування опиралося.

У грудні 1917 р. колишні полонені росіянами в Карпатах офіцери УСС в Києві сформували Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, який став фактично гвардією УНР в 1918-1920 рр. і розрісся до цілого корпусу.

У лютому 1918 р. УСС у складі австрійської армії вирушили у похід в Україну, допомагати виганяти Червону армію. УСС взяли участь в бою за Олександрівськ (Запоріжжя), де спільно з Кримською групою Армії УНР розбили червоне угрупування. УСС базувалися на Херсонщині і Запоріжжі, були приписані до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа, що захоплювався українською культурою. Потім УСС перевели на Буковину через відмову боротися проти загонів Нестора Махно. Після розвалу Австро-Угорської імперії УСС стали елітною частиною Української Галицької Армії, брали участь у боях з поляками за Львів в листопаді 1918, Вовчухівський і Чортківській операціях, спільному поході армій ЗУНР і УНР проти червоних влітку 1919. У вересні 1919 УСС в Жмеринці вдруге зустрілися з махновцями — як з союзниками в спільній боротьбі проти червоних. В 1920 р. велика кількість вихідців з УСС створила Українську Військову Організацію — зародок ОУN.

Українські Січові Стрільці заслужили славу на лише співвітчизників, а і по всій Австро-Угорщині. Це далося взнаки в 1943 р., коли губернатор дистрикту Галичина Генерал-Губернаторства ІІІ Райху бригадефюрер СС Отто Вехтер (родом з Австрії) переконав райхсфюрера СС Генріха Гіммлера дати дозвіл на формування 14-ї дивізії Зброї СС «Галичина». В дискусіях Вехтер переконав Гіммлера саме апелюванням до прикладу участі в 1-й світовій війні на боці Австро-Угорщини Легіону Українських Січових Стрільців, які вірно служили германській династії і не зрадили своєї присяги аж до розвалу імперії. Це переконало Гіммлера і він погодив формування не менш легендарної дивізії СС «Галичина», яка мала стати основою для цілого українського корпусу СС з 3-х дивізій — гренадерська «Галичина», танкова «Львів/Лемберг», гірськострілецька «Карпати». Та сформувати встигли лише дивізію «Галичина», яку по праву вважали спадкоємицею легіону УСС, а абревіатуру СС більшість галичан розшифровували не інакше, як Січові Стрільці. А тисячі молодих добровольців: