Передумови

Початком роззброєння можна вважати Декларацією про суверенітет України від 16 липня 1990 року. У документі зазначалося: “Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї”.

24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний статус України. Вже через два місяці, 30 грудня Україна підписала Мінську угоду СНД щодо Стратегічних сил. Вона зберігала єдиний контроль над ядерною зброєю на території колишнього СРСР і затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території України.

Роззброєння

7 травня 1992 року з України повністю вивезли до Росії тактичну ядерну зброю. Після чого перемовини відбувалися лише щодо стратегічної ядерної зброї.

США були дуже зацікавлені в цих перемовинах, оскільки ракети з ядерними боєголовками на території України мали радіус дії, достатній для ураження американської території.

14 січня 1994 року підписали Тристоронню заяву президентів України, США та Росії щодо української ядерної зброї.

“Президент Леонід Кравчук підтвердив свою відданість тому, щоб Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава, що не володіє ядерною зброєю, в якомога коротший можливий час”, – йдеться в заяві.

Будапештський меморандум

У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. За місяць був укладений Будапештський меморандум про без’ядерний статус України.

Підписав його вже Леонід Кучма – переможець президентських виборів влітку 1994 року.

2 червня 1996 року Україна втратила ядерний статус, коли з країни вивезли останню боєголовку. Шахтно-пускові установки для балістичних ракет знищили у 1996-2001 роках.

Стратегічні бомбардувальники, які могли нести ядерну зброю, до 2006 року знищили, передали Росії як плату за газ або відправили до музеїв.

Казахський котел, расові конфлікти у США та морозиво СРСР.