У холодну пору року, 25 січня 1648 року сотник реєстрового козацтва Богдан Хмельницький, на чолі невеликого загону козаків, увійшов до Микитинської Січі, де він був проголошений Гетьманом. Цей день і став новим світанком для Українського Nароду.

Вогонь Nаціонально-Визвольної війни, що його запалив новий гетьман, швидко розлився Україною. Тисячі запорозьких козаків під його рукою стали полум’ям, що здійнялося над степами і рознесло звістку про волю.

Особистою причиною Хмельницького до виступу проти сваволі в Речі Посполитій став конфлікт 1647 року, коли польський шляхтич Даніель Чаплинський вчинив наїзд на хутір Хмельницького в Суботові: майно було зруйноване, худоба і хлібні запаси — викрадені, син Остап — до напівсмерті побитий, а дружина Мотрона силоміць вивезена і невдовзі обвінчана з Чаплинським за католицьким обрядом. Це й змусило майбутнього гетьмана відкрити свої очі на безправ’я більшості українців у Речі Посполитій станом на кінець 1640-х. Відновлення своїх прав вимагало активної боротьби.

Спочатку повстання було проти магнатської та польської сваволі та не мало на меті вихід Русі-України з складу Речі Посполитої – мета була відновлення козацьких вольностей і прав всього Руського Nароду, підтверджених королем.

Хмельницький успішно витиснув польський гарнізон на мисі Микитин Ріг, що й призвело до підтримки від реєстрових козаків Черкаського полку, котрі також прагнули вибороти соборність та захист честі свого Nароду. Невдовзі Хмельницького у козацькому колі обрали гетьманом Війська Запорозького.

В цей час Богдан Хмельницький почав готуватися до війни, відтягуючи час листуванням з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким, котрому він намагався довести необхідність скасування обмежуючої козацькі вольності урядової ординації 1638 р. Також він зайнявся розсиланням універсалів по всій Україні з закликами до початку озброєної боротьби з ляхами і магнатами. Одночасно через своїх довірених осіб закуповував порох і інші необхідні для війни припаси.

В кінці квітня 1648 р., 8-тисячне козацьке військо вирушило з Січі, і 16 травня під Жовтими Водами (тепер Дніпропетровська область) здобуло свою першу перемогу над військами Речі Посполитої. Через 10 днів війська гетьмана великого коронного Миколая Потоцького були повністю розбиті під Корсунем.

Смерть короля Владислава IV 20 травня принесла в Річ Посполиту безкоролів’я, яке послаблювало її позиції, але перемовини з канцлером Єжи Оссолінським у червні 1648 р. ні до чого не призвели і у вересні обидві сторони зіткнулися в битві під Пилявцями на Поділлі.

Переконлива перемога військ Хмельницького призвела до втрати контролю Варшави над Київським, Чернігівським і Брацлавським воєводствами. Здійснивши демонстраційний рейд до Львова і Замостя, де було отримано велику контрибуцію, Хмельницький вирушив до Києва, у який тріумфально вступив 2 січня 1649 року через Золоті ворота. Стольний град зустрів його тріумфом, як колись зустрічали римських імператорів – козацтво, міщанство, руська шляхта і духовенство вітали його, як нового володаря Русі-України.

Закріпивши перемогу у битві під Зборовом, 18 серпня 1649 р. Богдан Хмельницький, що вже титулував себе як “єдиновладець і самодержець руський”, уклав угоду з новим королем Речі Посполитої Яном II Казимиром (брат покійного короля Владислава), яка отримала назву Зборівська. Згідно нею Річ Посполита визнавала вищість влади гетьмана Богдана Хмельницького та його козацької адміністрації на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств, а також східних районів Волині та Поділля до річки Случ. На цій території площею 200 тис. кв. км, з населенням близько 3 млн., діяло козацьке право та козацька влада – фактично у 1649 р. Річ Посполита на недовгий час стала державою Трьох Nародів – польського, литовського і руського, які у владі представляли відповідь польська і литовська шляхта, руське козацтво і шляхта. Козацьке військо визначалося чисельністю 40 000, козаки самі обирали гетьмана – король Речі Посполитої мав його лише затвердити. Перебування урядових військ, крім козацьких, було заборонено на території козацької Русі-України, так само, як і проживання юдейського населення, заборонялася діяльність Ордену єзуїтів Католицької церкви. Всі урядові посади мали займати лише руські православні шляхтичі або козаки. Однак нездатність польських еліт до компромісу з новою козацько-шляхетською елітою Русі-України і підступний наступ коронної армії на козацьку територію Брацлавщини в лютому 1651 р. призвів до остаточного розриву Богдана Хмельницького з Річчю Посполитою і повноцінного становлення Війська Запорозького, як окремої держави.

ЗБОРОВСЬКИЙ ТРАКТАТ від серпня 1649 року

При звичайній королівській титлі.

ДЕКЛАРАЦІЯ ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОМУ ВІЙСЬКУ НА ДАНІ ПУНКТИ СУПЛІКИ

1. Його королівська милість своє Запорозьке військо заховує при всяких давніх вольностях і відповідно давніх жалуваних грамот свою жалувану грамоту видає.
2. Лічби війська, бажаючи вигодити підданих своїх проханню і заохотити їх до своїх послуг та Річі Посполитої, дозволяє мати його королівська милість чотирнадцять тисяч Запорозького війська, а спорядження реєстрів повіряє гетьманові свого Запорозького війська з такою декларацією, аби котрий був би для того здібний відповідно гідності, і до реєстру вписувати козаків як у добрах шляхетських, так і в добрах його королівської милості.
3. І то за таким описом міст: від Дніпра почавши з того-ото боку в Димері, в Госностайполю, в Користишеві, в Паволочі, в Погребищах, у Прилуці, у Вінниці, у Браславлю, а отим-ото від Браславля до Ямполя, до Дністра, також і до Дністра має розумітися [загалом], мають прийматися козаки в реєстр. А з другого ото боку Дніпра: в Острі, в Чернігові, в Ніжині, в Ромні і всюди аж до московського кордону та Дніпра. А що стосується інших місць його королівської милості та шляхетських над міру в тих описаних пунктах, то там козаки вже не мають бути. Вільно, однак, із них тому, котрий хоче бути в козацтві, без панського гамування вийти з усією маєтністю на Україну, коли буде прийнятий котрий до реєстру. А те спорядження реєстру має відправлятися через гетьмана запорозького найдалі до нового року свят руських (тобто до Різдва Христового) таким ладом: гетьман Запорозького війська має з підписом своєї руки і з військовою печаткою учинити реєстр за іменем тих усіх, котрі будуть уписані в козацтво, а те для того, аби в козацтві залишалися при козацьких вольностях, а інші всі мають підлягати замкам його королівської милості, а в шляхетських добрах своїм панам.