Передумови

Розкол між Проводом Українських Націоналістів (ПУН) та “крайовиками” ОУН намітилася під час Варшавського процесу 1935-36 років. За звинуваченням у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького на лаві підсудних опинилося практично все керівництво Крайової Екзекутиви на чолі зі Степаном Бандерою.

Оскільки як доказову базу звинувачення використало «Архів Сеника», то для представників Краю це стало підставою підозрювати членів ПУН. Зокрема Омеляна Сеника та Ярослава Барановського, у зраді.

• _{Омелян Сеник – український державник, військовик та політичний діяч. Мав низку документів, які становили невизначену за обсягом частину так званого «Архіву Сеника». Дані матеріали використовувались на Варшавському судовому процесі 1935–1936 рр..}

Запобігти розколу організації певний час вдавалось завдяки беззаперечному авторитету лідера ОУН Євгена Коновальця.

Його вбивство 23 травня 1938 року та розчленування Польщі внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа запустило процес розколу. Фігуранти Варшавського процесу, які вийшли на свободу після колапсу польської держави, відмовились визнати рішення II Великого збору ОУН, який проголосив новим лідером Андрія Мельника.

Розкол

10 лютого 1940 року група соратників Степана Бандери, зібравшись в окупованому німцями Кракові, обрала його керівником Революційного Проводу (РП) ОУН. Серед учасників зборів 8 осіб були засуджені на Варшавському процесі, а 4 — були людьми члена ПУН Ріко Ярого, активного діяча ОУН і УВО, що відповідав за «німецький» напрям діяльності.

Це дало підстави Андрію Мельнику вбачати в демарші молоді особисті мотиви помсти та вплив німецьких спецслужб, які прагнули використати ОУН. Їх радикальна позиція більше відповідала німецьким інтересам, ніж помірковані підходи ПУН. Але ситуація дедалі більше виходила з-під його контролю. 16 квітня створена ПУНом Окрема комісія, де більшість належала прихильникам позиції РП, виправдала Бандеру та його соратників.

Організаційне оформлення бандерівської фракції завершилося у квітні 1941 року після проведення II Великого (краківського) збору ОУН. Він затвердив Революційний Провід у складі Степан Бандера, Ярослав Стецько (заступник провідника), Дмитро Мирон-Орлик та Олекса Гасин і програму фракції ОУН (революційна).

Наслідки

Розкол організації вилився в запекле протистояння обох частин, що згубним чином впливало на загальну справу створення української самостійної держави.

30 червня 1941 року у Львові ОУН(б) проголосило «Акт відновлення Української держави». Документ був засуджений мельниківцями, які вважали, що ця подія мала відбутися у Києві. Через два місяці в Житомирі було вбито провідних теоретиків ОУН і членів ПУНу полковника Миколу Сціборського та сотника Омеляна Сенека.

Це кинуло тінь підозри на ОУН(б) й дало німцям підстави розгорнути масштабні репресії проти бандерівців.

Смерть коктейлів Молотова та традиція української корупції.