Історія українського козацтва в момент його становлення має цікавий епізод, а саме службу запорозьких козаків імператору Священної Римської Імперії Рудольфу ІІ.

1593 рік – Османська імперія оголошує війну Священній Римській Імперії. Рудольф ІІ вирішує звернутися до давніх супротивників ісламського світу – запорозьких козаків і запросити їх на службу.

Саме завдяки цьому ми маємо перший докладний опис Запорозької Січі та її внутрішнього устрою, який лишив нам імперський посланець Еріх Лясота у своїх щоденникових записах за 1594 р.

На той момент угорські землі Священної Римської Імперії потерпали від набігів татар і турецьких нападів, імперських військ не вистачало для оборони кордонів, тому імператор дав дозвіл на вербування знаних у боях з кримськими татарами і турками воїнів – запорозьких козаків.

План імператора полягав в тому, щоб через свого посла переконати запорожців здійснити військових похід через Молдову на Волощину (сучасна Румунія), яка була тоді під владою османського султана і фактично виступала тиловою базою для наступу турецьких військ. Напад на Волощину мав змусити відступити турецько-татарські війська від володінь імператора, поспішаючи на допомогу до Волощини.

На той момент кошовим отаманом Січі був Богдан Микошинський, ще одним лідером, який очолював козаків напередодні і склав булаву по завершенню строку отаманування, був Григорій Лобода.

Запорожці, як професійні воїни, а не біглі селяни (як любить розповідати історики соціалістично-демократичного спрямування), одразу ж висунули ряд умов для успішного виконання завдання імператора, про що писав Еріх Лясота:

 “…вони виявили нам свою готовність піти на службу його імператорської величності, не шкодуючи свого життя. Вони, по суті, погодилися вирушити у Волощину, переправитися через Дунай і вдертися в Туреччину, але для виконання цієї пропозиції виявилося багато перешкод, які утримували їх і змусили зовсім відмовитися: по-перше, у них не було достатньої кількості коней ні для себе самих, ні для гармат, бо татари під час семи різних нападів, здійснених минулої зими, захопили й забрали понад дві тисячі коней, яких після того не залишилось і чотириста; по-друге, вони не зважуються вступити в Молдавію такою обмеженою кількістю наявного війська, тобто трьома тисячами, бо важко покладатися на господаря, та й самі молдавани — мінливий за натурою, зрадливий народ, віроломність якого добре знана козакам. По-третє, за такої незначної винагороди і такої невизначеності наших пропозицій вони не могли укласти договір щодо служби, як ми вимагали, як і здійснити такий далекий похід. Тому вимагали, щоб я полегшив їм шлях і допоміг роздобути коней; вони поцікавилися, чи не поклопотався б я перед брацлавським воєводою (руський князь Януш Збаразький) про кілька сотень коней для них самих і для гармат. При цьому вони стверджували, що не звикли йти на службу й виступати в похід за невизначених умов, тому жадають, аби я уклав з ними договір від імені його імператорської величності щодо тримісячної платні та продовольства для них самих і коней; тоді вони погодяться прийняти пропозицію і подумають, що робити далі”.

Після перемовин з послами “його величності римського імператора” запорожці погодилися служити Рудольфу ІІ:

“коли вже згаданий наш товариш Хлопицький передав нам від його імператорської величності прапор і труби, ми вдячно прийняли ці чудові клейноди й, отримавши певні відомості, що кримський хан з усією своєю ордою хоче переправитися біля Очакова через Дніпро, ми вирушили туди разом зі своїм начальником, бажаючи перешкодити їхній переправі. Але заставши там досить значні турецькі сили на воді й на суші, ми боролися з ними, наскільки дозволяли наші слабкі сили, двічі нападали на них, мали сутички і, дякуючи Богові, захопили одного знатного бранця. По-третє, ми зобов’язуємося боротися протягом усієї війни з турками під присланими імператором прапором і з трубами, переслідувати ворога й нападати на його країну, винищуючи її вогнем і мечем”.

На початку літа 1594 року турецькі війська з’явилися на Поділлі, але першими їх зустріли не запорожці, а окреме козацьке військо Северина Наливайка, колишнього надвірного сотника князя Василя-Костянтина Острозького, поспіхом повернули до Молдавського князівства. Козаки Наливайка погналися за мусульманським військом углиб Молдавії, яка тоді була васалом Османської імперії. Під час цього переслідування козаки знищили велику кількість ворога та захопили близько 4 тисяч коней. Перемоги козаків дали можливість активізувати антитурецький повстанський рух у Молдавії та Волощині, який піднявся в листопаді 1594 року. Боротьба розпочалася повстанням міщан у Бухаресті і Яссах, під час якого було знищено багато турків.

Повернувшись на Брацлавщину, Северин Наливайко відрядив своїх посланців до Січі, які прибули туди 1 липня 1594 року. В цей час запорожці вели переговори з посланцем Священної Римської Імперії Еріхом Лясотою щодо походу в Молдавське князівство. Тому приїзд посланців Наливайка був дуже своєчасним, тим більше що вони пригнали з собою в якості подарунку запорожцям півтори тисячі коней, захоплених у турків в Молдавії.

Наливайко порозумівся з запорожцями й у вересні 1594 року здійснив спільний другий похід проти турків у Молдавію. 12 тисяч козаків під 40 хоругвами, на двох з яких були цісарські срібні орли, були поважною силою. Очолював військо Григорій Лобода, його помічником став Наливайко. Козаки переправились через Дністер під Сороками і рушили в північну Молдавію. Найперше вони спалили фортецю Цецору; згодом біля Сучави розгромили молдовського господаря Аарона і змусили його до втечі у Волощину, а самі переправилися через Прут, напали на столицю Ясси, столицю Молдовського князівства. Козаки спалили й пограбували її, зруйнували кілька навколишніх селищ і безперешкодно повернулися до Русі-України.

Значення цього походу було величезним, а результати – приголомшливими. Молдавський господар Аарон після вторгнення козаків у межі його князівства і поразки від них, вирішив вийти з протекції османського султана, уклав союзи з волоським господарем Михайлом і трансільванським князем Сигізмундом Баторієм і разом з ними перейшов на бік імператора Священної Римської Імперії. Козацький сотник Демкович особисто прийняв у молдавського господаря присягу на вірність цісарю Рудольфу II.

Таким чином українські козаки не просто виконали, а і перевиконали завдання від імператора Рудольфа ІІ – вони не лише відтягнули на себе ворожі сили, а і призвели до відторгнення від османів кількох васалів.

Та на цьому козацька служба імператору не скінчилася – якщо запорожці повернулися на Січ, то Наливайко продовжив воювати з турками.

У середині серпня 1595 року Наливайко з Острополя (володіння князя Костянтина Острозького) вирушив зі своїм загоном через Семигородське князівство в Угорщину на допомогу ерцгерцогу Максиміліану, котрий командував імперською армією. В Угорщині Наливайко залишався до пізньої осені, після чого, здобувши велику здобич і отримавши в дарунок від ерцгерцога велику військову хоругву, повернувся через Самбір на Русь-Україну. Про цю свою службу Рудольфу ІІ Наливайко згодом повідомив королеві Речі Посполитої Сигізмунду III листом:

«Не маючи вдома заняття, а марно жити не звикши, ми, за листом до нас християнського цісаря, подались у цісарську землю, де не за гроші, а з власного бажання лицарського, прослужили немало часу; але довідавшись, що семигородський воєвода кує лихо проти коронного гетьмана, не захотіли лишатися більше в тій землі й не дивилися на ніякі подарунки».

Цікаво, що сам Наливайко носив ім’я латинського походження, адже ім’я Северин походить від латинського слова від severus (суворий, міцний).

Після закінчення служби імператору Рудольфу ІІ козацьке військо не знайшовши можливості служити Речі Посполитій, почало з нею війну, яка переросла у козацько-народне повстання. Служба козаків Священній Римський Імперії настільки муляла очі владній еліті Речі Посполитої, що коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський під час перемовин із козацькими повстанцями Северина Наливайка і Григорія Лободи у 1596 р. окремо висував одну з вимог: замирення відбудеться тільки тоді, коли козаки віддадуть корогву ерцгерцога Максиміліана й прапори імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ.

Таким чином козацькі вожді Северин Наливайко та Григорій Лобода лише за 1 вдалий військовий похід 1595 року змогли перекроїти політичну мапу Східної Європи та переважити шальки терезів у війні Священної Римської Імперії та Османської Імперії, на бік європейської наддержави – за що отримали право виступати у походи під прапорами з імперським орлом.

А козацтво вперше виступило як самостійний гравець на міжнародній арені та продемонструвало усій Європі міць нової військово-політичної сили Русі-України.

Долучайся до Nаших лав — стань частиною історії!

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️