У результаті Квітневої революції в Афганістані від влади було усунуто першого президента країни Мухаммеда Дауда. Проголошена демократичною, республіка під проводом Народно-демократичної партії (НДПА) взяла курс на побудову соціалізму. Керівництво країни мало намір спертись на підтримку СРСР, з яким 7 грудня 1978 року уклала «Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво» тривалістю 20 років.

Політика під керівництвом голови Революційної ради й генсека НДПА Нур Мухаммеда Таракі і його заступників підтримки у населення не знайшли. Натомість стали з’являтись численні військові формування, які з весни 1979 року вдались до збройного опору влад

На фоні невдач у проведенні реформ у НДПА почали все гостріше проявлятись розбіжності у тактиці їх проведення, які поглибили давні суперечності між двома кланово-національними фракціями — здебільшого пуштунською «Хальк» («Народ») Аміна і протаджицькою «Парчам» («Знамено») Кармаля. Боротьба за лідерство, яка дала змогу Аміну стати спочатку прем’єр-міністром, а згодом і поєднати цей пост з керівництвом міністерством оборони, досить швидко переросла у каральні заходи проти внутрішньої опозиції.

Амін розправлявся з усіма, хто не хотів визнавати його владу і звернувся до СРСР із закликом допомогти йому «утримати лад в країні».

У грудні 1979 тогочасний керівник КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а от самого Аміна не підтримати, а навпаки – замінити на лояльнішого Бабрака Кармаля.

25 грудня 1979 року розпочалося вторгнення СРСР в Афганістан, яке Кремль назвав «введенням обмеженого контингенту радянських військ у ДРА на підтримку дружнього афганського народу».

Близько 8-ї вечора 27 грудня 1979 року у результаті спецоперації президентський палац було взято штурмом, під час якого Хафізулла Амін був убитий. Наступного дня Кармаль у зверненні до народу проголосив початок «другого етапу революції».

Але дії СРСР ще більше розхитали ситуацію в Афганістані та радянські військові виявилося втягнутим у громадянську війну.

Між армією уряду ДРА, який очолив ставленик СРСР Кармаль, і озброєною опозицією – моджахедами («душмани») розгорілася боротьба за контроль над Афганістаном.

Підтримку моджахедам надавали військові фахівці США і низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Радянський контингент воював на стороні сил Кармаля.

З приходом до влади Михайла Горбачова відбувся перегляд радянської політики щодо Афганістану. У 1987 році Бабрака Кармаля змінив більш поміркований Мохаммад Наджибула, який став ініціатором курсу на національне примирення. За прийнятою того ж року конституцією Афганістану керівна партія відмовилась від монополії на владу і побудови соціалізму, іслам був проголошений державною релігією.

Однак успіху це не принесло — коаліційного уряду створити не вдалось, й фінансовий тягар Афганської війни та пошуки компромісу із США змусили радянське керівництво у лютому 1989 року припинити окупацію Афганістану, яка тривала 3340 днів і забрала життя 14 453 громадян СРСР, щонайменше 57 тисяч моджахедів і півмільйона цивільних мешканців Афганістану.

Через пів року після розпаду СРСР, втративши зовнішню підтримку, уряд Демократичної республіки Афганістан був повалений моджахедами.