6 червня 1768 року з урочища Холодний Яр розпочався похід гайдамацького загону Максима Залізняка, що дало початок великому українському збройному повстанню на Правобережжі.

Ця подія увійшла в історію під назвою Коліївщина. Отож, в сьогоднішню річницю пропонуємо розібратись у феномені Коліївщини, яку роль вона відіграла у нашій мілітарній історії та чому дії гайдамаків мали надзвичайно важливе значення.

Після запеклої боротьби між Військом Запорозьким та Річчю Посполитою протягом середини XVII — першої половини XVIII ст. Правобережна Україна остаточно закріпилась за Польщею, яка проводила систематичні утиски українського населення. Панщина, безправ’я селян і козаків, приниження православної віри та нищення традиційного укладу — все це створювало глибоку ненависть, яка накопичувалася десятиліттями.

Однак козаки, яким раніше по праву належала ця земля, не склали зброю перед ворогом. Саме вони стали ядром Гайдамаччини — великого повстанського руху, що виник одразу після ліквідації козацького стану на Правобережжі у 1713 році.

Цей факт спростовує поширений міф про те, що повстання підняли виключно селяни, адже без сильного Nаціонального проводу, еліти у вигляді козацтва, дії гайдамаків не мали б якогось успіху.

Вперше гайдамаків згадують у 1717 році, їх діяльність до початку Коліївщини була не просто стихійними «розбоями»,а системним Nаціонально-визвольними бойовими акціями, що були прямим продовженням козацької боротьби. Порівняти їх можна з диверсійно-розвідувальними групами.

Гайдамаки були козаками, що виконували чіткі накази кошового отамана Січі, підриваючи стабільність окупаційного польського режиму на Правобережжі. В процесі діяльності гайдамацький загонів до них приєднувалась значна кількість селян, але ядром завжди залишались козаки.

Апогеєм боротьби гайдамацьких загонів стали події 1768 року. Бойові дії маленьких одночасних повстань переросли в більш організаційне явище. Починалося все під проводом запорожця Йосипа Шелеста і його загону з 200 людей ще в квітні, проте після його загибелі, наприкінці травня, одним з ватажків став інший запорізький козак — Максим Залізняк. Саме під його командуванням гайдамаки, освятивши ножі в священному для українців місці, урочищі Холодний Яр, з козацько-селянським військом рушив у похід проти окупантів. Так розпочалась Коліївщина. Її назва спиралася на надвірну міліцію шляхетських маєтків як основну військову силу. Надвірних козаків тоді називали «коліями», «колійцями» (черговими, від пол. «Kolej»), а їхню службу — «колійною» (почерговою, від пол. «slużba kolejna»).

Під проводом Залізняка початок повстання пройшов досить успішно, були визволені Черкаси, та встановлено базу в Медведівському лісі, де повстанці збирали свої сили. Після ретельної підготовки гайдамаки вирушили у похід. Вдалося взяти Лисянки та Жаботин. У травні-червні від головних сил повстанської армії відокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних районах Правобережжя. В цілому в червні-липні 1768 р. на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких загонів, що контролювали значну територію.

Кульмінацією повстання стало взяття міста Умань 21 червня 1768 року. Коли польська шляхта направила загін надвірних козаків під командуванням Івана Ґонти для придушення повстання Максима Залізняка, Ґонта перейшов на бік повсталих. Цей крок став вирішальним у визволенні Умані. Після цього повстанська рада проголосила Ґонту уманським полковником і князем Смілянським.

Визволення Умані сьогодні в історіографії супроводжується багатьма міфами, що стосуються масових вбивств єврейського населення. Однак в самому місті на той час могло проживати близько 2000 населення, а за свідченнями всього було вбито менше сотні людей. Після гучного тріумфу, сили гайдамаків розділилися — війська Залізняка рушили в сторону Києва в той час, як Іван Ґонта тимчасово залишився в Умані, однак потім доєднався до Залізняка. Повстання мало величезний успіх, на певний проміжок часу вдалось повернути козацьку владу на окремій території Правобережної України.

Польська влада не мала змоги придушити його самотужки, саме тому уряд звернувся по допомогу до Російської імперії. Катерина II, побоюючись поширення повстання на Лівобережну Україну, наказала генералу Михайлу Кречетникову надати військову підтримку полякам.

26 червня 1768 року російські війська оточили повстанський табір і схопили керівників повстанців — Максима Залізняка, Івана Ґонту та Семена Неживого. Їхні загони були роззброєні, а решта гайдамацьких загонів зазнали поразки в боях. Російські війська передали частину полонених польській владі.

Таким чином останній етап Коліївщини відзначився переходом частини гайдамацьких загонів до активної боротьби не лише проти польської шляхти, а й проти російських військ. Цей поворот у повстанні очолив Іван Бондаренко, який після арешту головних ватажків — Максима Залізняка та Івана Ґонти — став одним з лідерів спротиву.

Під проводом Бондаренка гайдамаки почали поширювати листівки, в яких закликали боротися не лише проти поляків, але й проти росіян, підписуючи їх іменем Івана Бондаренка. Ці заклики оголошували ворогами не тільки ляхів, але й москалів, а також стверджували, що тільки поборовши їх, український народ набуде необмеженої свободи. Листівки мали значний ефект: гайдамаки почали атакувати дрібні гарнізони військ московитів, та так що вже ті почали просити допомоги у поляків.

Однак сили повстанців поступово слабшали і повстання було остаточно придушено лише навесні 1769 року, хоча окремі виступи тривали до кінця того року.

Поляки застосували жорстокі тортури щодо повсталих. Лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих Річчі Посполитій захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в’язнів відіслати на роботи до Львова, а 700, як це він сам подає у звіті королю, він «покарав найжорстокішою смертю». На суді у Кодні, під керівництвом коронного воєначальника Юзефа-Ґабріеля Стемпковского стратили близько 3000 учасників Коліївщини. Сам Максим Залізняк був засуджений на каторгу в Російську імперію, а Іван Ґонта — жорсткого закатований поляками.

Отже, незважаючи на поразку цього великого повстання, Коліївщина назавжди увійшла в історію України, як приклад героїчної звитяги наших предків, що здійснили чергову спробу відродження нашої державності. Повстання мало яскраво виражений Nаціонально-визвольний характер. Його учасники боролися за звільнення від польського панування та повернення традиційного козацького устрою на українських землях.

Сьогодні Коліївщина для нас це справжній символ того, як ініціативна меншість в лиці запорізьких козаків за підтримки українського населення, змогла підняти велике визвольне повстання проти окупаційного режиму. Чин повстанців закріпився в нашій культурі, гайдамаків оспівували у народних піснях, Тарас Григорович Шевченко присвятив низку своїх творів героям Коліївщини, серед якого найвідомішим є «Гайдамаки».

Допоки буде жива пам’ять про героїв усіх поколінь — вони залишаться безсмертними для нас і їхні дії дають нам сили продовжувати боротись за найважливішу ціль — Велику Україну.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️