Передумови

16 липня 1917 року очільник Генерального секретаріату Володимир Винниченко виголосив ухвалений Центральною Радою універсал. Документ зафіксував домовленості між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії про визнання права України на автономію. Саму ж Раду та її Генеральний секретаріат визначили органами державної влади в Україні.

Після того як 7 листопада 1917 року в Петрограді відбувся більшовицький переворот в Україні активізувались збройні виступи більшовиків. Вони прагнули встановити в Україні диктатуру своєї партії.

20 листопада Центральна Рада своїм III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. У відповідь більшовики Києва сформували Київський військово-революційний комітет на чолі з Георгієм П’ятаковим. Розпочалась підготовка до збройного повстання силами контрольованих більшовиками частини регулярної армії та загонів червоної гвардії, дислокованих у Києві.

Запланованому на 12 грудня 1917 року виступу вдалось запобігти шляхом роззброєння напередодні майже 7 тисяч військових у Києві та майже 20 тисяч в районі Жмеринки. Солдати-росіяни були відправлені до Росії на ешелонах під охороною українських військ. Українці, що брали участь в більшовицькому заколоті, були демобілізовані.

17 грудня 1917 року Раднарком надіслав телеграфом «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради». У ньому ЦР було звинувачено в «нечуваній зраді революції» і в ультимативній формі від неї вимагалось припинити роззброєння більшовицьких полків та спільно діяти проти «каледонських контрреволюційних виступів». На виконання ультиматуму давалось 48 годин. Після закінчення часу Рада народних комісарів Росії вважала Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської влади.

18 грудня 1917 року Генеральний секретаріат надіслав відповідь за підписом Володимира Винниченка та Олександра Шульгина, якою відкинув усі ультиматуми. Вимоги радянської влади були розцінені як втручання у внутрішні справи УНР, що стало початком Російсько-української війни.

Активні дії

22 грудня червоногвардійські загони з Росії увійшли до Харкова, де через три дні було проголошено про створення Української Народної Республіки рад як складової частини федеративної радянської Росії. Саме з-за спини радянської УНР ленінський Раднарком згодом і розпочав війну проти УНР. Верховним командувачем спрямованих на війну з УНР військових загонів ленінський Раднарком ще 18 грудня призначив одного зі своїх членів Володимира Антонова-Овсієнка. Він прибув до Харкова 24 грудня, а вже 7 січня 1918 року, формально виконуючи прохання радянської УНР, він видав наказ про наступ на київську УНР.

9 січня 1918 року червоногвардійці зайняли Катеринослав, 20 січня — Полтаву. 27 січня загони під командуванням російського лівого есера Михайла Муравйова під Бахмачем з’єднались із 30-тисячною більшовицькою армією, що перейшли український кордон поблизу Сум, і розпочали штурм Києва, який був узятий 5 лютого 1918 року.

Наслідки

Від розгрому УНР врятував укладений з Німеччиною, Туреччиною, Болгарією та Австро-Угорщиною сепаратний Берестейський мирний договір. 9 лютого 1918 року півмільйонний контингент австро-німецьких військ почав займати територію Лівобережної України. 1 березня був звільнений від більшовиків Київ. 3 березня був укладений Брест-литовський мирний договір, який зобов’язав РСФРР визнати незалежність УНР, Фінляндії, Польщі, Литви, Латвії та Естонії.

Упродовж березня-квітня німецькі й австрійські війська зайняли всю Лівобережну Україну, до кінця травня — Донеччину і Крим, що змусило РСФРР 12 червня 1918 року підписати з УНР тимчасовий мирний договір.

Грузини в уряді, цифровізація ОРДЛО, борг перед СРСР.