Розрахунки лідерів ОУН і УПА на початок збройного протистояння СРСР з країнами Заходу не справдилися. З 1944 року УПА опинилася в глибокому радянському тилу сам на сам з потужним ворогом

Першим кроком радянської влади на шляху ліквідації українського збройного опору була т. зв. «Велика блокада». Вона тривала з січня по квітень 1946 року. Тоді радянські війська оточили території дій УПА і блокували всі населені пункти Галичини та Волині.

Великої шкоди повстанському рухові завдавали й амністії. Тільки протягом 1945-49 років радянська влада оголосила сім амністій для учасників підпілля, якими скористалися понад 100 тисяч осіб. В таких умовах керівництво опору прийняло рішення розформувати загони УПА і перейти до збройного підпілля.

Депортації як метод упокорення бунтівного краю довели свою ефективність ще в 1944 році. З Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської та Тернопільської областей було відправлено в заслання 4 724 родини загальною кількістю 12 762 осіб.

Для проведення операції «Захід» у розпорядження МДБ УРСР було передано близько 30 тисяч військовослужбовців. Слідкувати за проведенням операції мали спеціально прислані для цього в Україну заступник міністра держбезпеки СРСР Афанасій Блінов, начальник Головного Управління військ МДБ СРСР Петро Бурмака та генерал-лейтенанта Олександр Вадіс. Всі вони пізніше були відзначені нагородами за вдало проведену операцію. Загалом же було залучено 15 750 осіб керівного складу силових відомств.

Операція розпочалася 21 жовтня 1947 року о 2-й годині ночі у Львові, о 6-й ранку процес набрав масового характеру по всіх західних областях України.

Людей доправляли до заздалегідь створених шести збірних пунктів у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі. Аби запобігти спробам повстанців звільнити депортованих, всі дороги та вузлові станції були взяті під контроль військами МДБ.

Протягом двох днів було депортовано більшість родин, які потрапили до списків так званого «спецконтингенту».

26 жовтня 1947 року операція «Захід» була завершена. До Сибіру і Казахстану було вивезено 26 682 сімей загальною кількістю 77 808 осіб.

Понад 60 тисяч осіб у примусовому порядку було спрямовано у вугільну галузь, зокрема, на комбінати «Кузбасвугілля», «Челябінськвугілля», «Молотоввугілля», «Карагандавугілля», «Східсибвугілля» та у вугільний сектор Красноярського краю.

Решта потрапила на роботу на промислові та сільськогосподарські підприємства Омської області.

Козаки та атомна енергія, військова демократія у Правому секторі та Азові.