Сьогодні день народження Nародного філософа України. Хто тільки не намагався забрати собі його – і російські монархісти, і російські та українські комуністи, і сучасні неоліберали й культмарксисти тягнуть до нього свої брудні руки. Але все марно.

Григорій Сковорода – це база Українського Традиціоналізму!

Його головними працями є «Ікона алківідаська або ізраїльський змій», «Наркіс», «Розмова названа Алфавіт або Буквар миру», «Діалог або розмова про давній світ» і Харківській байки.

Центральне поняття філософії Сковороди – «сродна праця». В праці «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу» він писав: «Бог схожий на багатий фонтан, що наповнює різні посудини за їхньою вмістимістю. Над фонтаном напис: «Нерівна всім рівність». Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкола фонтана. Менша посудина має менше, але в тому є рівна більшій, що вони обидві однаково повні. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть?».

Сковорода не виступав проти структури традиційної суспільної ієрархії, а писав про потребу її сродної природи: «Хочеш царем бути? Май серце царське…Той може предписувати іншим закони, як їм чинити, кому самому не треба предписувати оних». Тобто законодавець сам має бути ідеальною людиною, для якого не треба вигадувати законів, які б обмежували його поведінку від матеріальних спокус. Як викладач Харківського духовного колегіуму, він виступав за те, що діти шляхтичів мають вчити богознавство за окремою програмою, адже вони повинні сприймати світ і Бога інакше від інших верств населення.

За Сковородою Бог наповнює кожну людину здібністю до якоїсь діяльності: когось до мирної, когось до військової. Одного військовий шлях знеславить, а для другого буде шляхом слави. Не всі люди народжені, щоб бути вояками.

Зараз з Сковороди деякі “дослідники” намагаються зробити пацифіста, ніби він закликав усіх у світі любити. Так не було. Ось лише одна з його цитат: «Не розумію, навіщо мати меча, коли не сікти, для чого його і викувано». У розмові з харківським генерал-губернатором Євдокимом Щербініним він казав: «Коли б я почував, що можу рубати турків, то прив’язав би гусарську шаблю, надів би ківер й пішов би служити до війська. Праця мила тому, хто взявся за своє діло. Пес стереже отару день і ніч, бо таку натуру має, і рве вовка, хоч при тому й сам може бути розірваний. Ні кінь, ні свиня не зроблять того, бо то не в їх натурі…».

Григорій Сковорода засуджував людей, які заради багатства не виконують свій природжений обов’язок: «Годі дивуватися з дурнів, що вельми зневажили й відкинули чистий та безцінний бісер добродійства лише для того, щоб продертися до чину, зовсім не спорідненого собі. Який змій їм нашептав у вухо, що ім’я та одежа змінить їх буття, а не чесне життя, гідне чинові? Подібно отак створене життя нагадує корабля, у якому їхали морем зодягнуті по-людськи мавпи, а жодна не вміла кермувати. Коли хто має освічене око, скільки він бачить ослів, одягнених у левині шкури! А для чого одягнуті? Для того, щоб повніше жити рабськими своїми забаганками, турбувати людей та проламуватися крізь паркани цивільних законів».

Сковорода так писав про людей, що відвернулися від своєї природи і сродної праці: «Хто не має нічого в собі, то набирається зовнішнього блиску, натягає маску фальшивого діаманта та злодійської монети».

Сковорода пишався історією свого Nароду. Вірш «De liberate», в якому він славить Богдана Хмельницького, доводить це:

Що то за вольність? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
проти вольності воно – лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
щоб без вольності не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

Григорій Сковорода за життя називав Україну своєю матір’ю. Більшу частину життя він присвятив навчанню української молоді і закінчити свій життєвий шлях волів у «любій Україні, де народився і помру».

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️