14 березня в Україні відзначається День добровольця. Неможливо уявити сьогодення, якби не існувало тих, хто взяв до рук зброю, незважаючи ні на що, й пішов добровільно виковувати свій священний обов’язок.

Доброволець – це людина, для якої ідея у велике майбутнє переважає будь-які матеріальні цінності, цілі покоління українців добровільно долучались до виру боротьби задля добробуту своєї Nації. В цьому дописі пропонуємо вам ознайомитись з витоками цього свята, ким були і є добровольці та в чому їх принципова важливість для Nашої державності.

Розпочати варто з найдавніших часів, а саме – формування воїнської аристократії. З часів розселення індоєвропейців з території сучасної України почали виділятись воїни, які стояли в авангарді загальної міграції та походів цих племен. Тут варто згадати і про так званих *Kóryos (чоловічі воїнські спільноти), попасти у їх лави можна було виключно шляхом проходження ініціації, а самі спільноти були елітою всього війська. Ця традиція знайшла своє відображення у безлічі народів Європи. Воїнська аристократія сформувала безліч великих держав античності та середньовіччя, на наших землях цю традицію віками продовжували скити, сармати, готи, слов’яни. Здобуваючи у боях честь та славу, добровольчі спільноти воїнів стояли на вершині ієрархії, вони ж були біля витоків створення Скитії, Русі та Війська Запорозького – великих держав Nашої історії.

Тепер поговоримо про більш сучасні приклади військової звитяги Nаших предків, яку творили українські добровольці ХХ століття. З початком Великої війни, яку пізніше назвуть Першою світовою, тисячі українців зголосились брати участь у бойових діях, як з боку Австро-Угорщини, так і Російської Імперії. Так, на вступ до першого національного військового формування ХХ століття, Легіону Українських січових стрільців зголосилось 28 тисяч українців. Цього б вистачило для формування цілих двох піхотних дивізій, проте уряд обмежив легіон кількістю в 2 тисячі. Після закінчення Першої світової війни, ветерани-добровольці одразу почали формувати українські частини, які стали найактивнішими учасниками Перших визвольних змагань. Серед таких великих постатей слід виділити Перта Дяченка, Аверкія Гончаренка, Юрія Городянина-Лісовського (Горліса-Горського), Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Михайла Омеляновича-Павленка, Ілька Струка та безліч інших добровольців. Провідники Організації Українських Nаціоналістів, Євген Коновалець та Андрій Мельник теж, пройшовши Велику війну добровольцями, відіграли величезну роль у боротьбі за Велику Україну, створивши корпус Січових Стрільців.

Тоді, коли соціалістичний уряд УЦР та УНР доби Директорії не зробив жодних рішучих кроків у збільшенні військового потенціалу України, саме добровольці були єдиною боєздатною силою протягом усього періоду Перших Визвольних змагань. Вільне козацтво, бойовий шлях Чорних запорожців та Січових стрільців, Бій під Крутами, похід Болбочана в Крим, Зимові походи, звитяга Холодноярської республіки, повстанська боротьба – все це та багато інших героїчних сторінок нашої історії є виключно заслугою добровольців.

Після поразки Перших Визвольних змагань українці не припинили свою боротьбу й, долучившись до лав УВО та ОУН, продовжили йти до своєї вічної мети. Ще одним етапом цього шляху була історія Карпатської України, коли добровольці з Карпатської Січі та ОУН стали на захист держави, не зважаючи на значну перевагу ворожої сили. З початком Другої світової українці знову взяли до рук зброю в лавах Дружин Українських Nаціоналістів, Українського Визвольного Війська та інших бойових формацій. У 1943 році понад 80 тисяч добровольців зголосилось піти у новостворену дивізію «Галичина»‎, однак до навчальних таборів, за рішенням уряду, потрапили 17 тисяч українців. Молоді добровольці до останнього боролись за визволення своїх земель, битва під Бродами та подальша доля дивізії – взірець героїзму українських добровольців. Не слід забували і про Українську Повстанську Армію – через її лави пройшло близько 100 тисяч вояків, які боролись навіть після завершення Другої світової, на абсолютно добровільних засадах.

З відновленням незалежності України добровольчий рух став ключовим фактором у формуванні нового покоління українців. Тут слід згадати про УНА-УНСО, бійці цієї організації брали активну участь у війні в Придністров’ї, Абхазії, Ічкерії та інших конфліктах, де відстоювали інтереси своєї Nації, хоч офіційна влада і не підтримувала їх дії. Багато хто знав, що війна зі східним сусідом рано чи пізно відбудеться, тому Nаціоналісти активно готувались до цього, зокрема і члени організації Патріот України. Саме вони відіграли ключову роль у Революції Гідності, поваливши проросійський режим Януковича і одразу після цього почалась агресія РФ на сході України. Під загрозою опинилися Харків, Запоріжжя, Одеса, Донецьк, Луганськ та інші міста. На початку березня 2014 року Андрій Білецький сформував Чорний Корпус, метою якого був захист української території від окупації.

Саме свято 14 березня і приурочено до подій, які відбулись в це число у 2014 році, а саме – бій за Римарську. У Харкові Вулиця Римарська була ключовим центром Nаціоналістичнго життя, адже там розміщувався головний офіс Патріоту України. Це було перше бойове зіткнення російсько-української війни. Нападники втратили щонайменше 2 особи вбитими та 5 важко поранених. Серед них були і росіяни, що приїхали дестабілізувати ситуацію в Україні. Ця подія назавжди увійшла в історію, як приклад боротьби добровольців проти переважаючих окупантів.

На основі Чорного Корпусу, 5 травня 2014 року Андрій Білецький створив добровольчий батальйон Азов, який одразу розпочав свій славетний бойовий шлях. Визволення Маріуполя, Мар’їнки, Павлопіль-Широкинська операція – все це чергове підтвердження сили добровольчого духу, коли завдяки мотивації та віри в Ідею здобуваються перемоги на полі бою. Після початку повномасштабного вторгнення по всій території України почали формуватися мережі добровольчих підрозділів ТРО Азов. Андрій Білецький створив ТРО Азов-Київ, який пізніше перетвориться на ССО Азов-Київ. В інших містах почали створюватись такі підрозділи, як: ТРО Азов-Харків (пізніше – ССО-Азов Харків), ТРО Азов-Суми (пізніше – ССО-Азов Суми),  ССО Любарт, ТРО Азов-Запоріжжя, 98 батальйон ТРО Азов-Дніпро, полтавський загін Центурія-Азов, Кракен, що був сформований на основі ССО Азов-Харків. Їх кістяком стали добровольці з місцевих осередків Центурії. На основі цих підрозділі, а саме – ССО-Азов Київ, ТРО Азов-Дніпро, Центурія АЗОВ. ССО Азов-Суми, ССО Азов-Харків, ДФТГ Азов-Запоріжжя сформувалась ІІІ Окрема штурмова бригада, командиром якої став Андрій Білецький, а його заступником – засновник Центурії Ігор Михайленко, друг «Черкас». Сьогодні ІІІ ОШБр перетворюється на корпус і своїм героїчним бойовим шляхом продемонструвала ефективність добровольчих підрозділів.

Особливе місце слід виділити людині, яка приклала найбільше зусиль до затвердження цього свята – Миколі Кравченко, другу «Круку». Його життя стало відображенням його ідей. Відданий ідеології Українського Nаціоналізму, Крук ділом наближав перемогу нaшої Nації, у різні роки борячись у лавах Патріоту України, Чорного Корпусу, Азову, інших організаціях та підрозділах. 24 лютого 2022 року він вкотре взяв до рук зброю, долучившись до новоствореного підрозділу ТРО АЗОВ-КИЇВ, підкресливши Ідею Чином. Микола Кравченко здобув вічне життя у бою саму у День добровольця – 14 березня 2022 року. Він загинув під час оборони Києва від ракети граду під час супроводження іноземних журналістів. Своєю кров’ю він окропив цю священну дату.

Отже, День добровольця – особливе свято, яке об’єднує цілі покоління борців за Велику Україну, у всі періоди нашої історії добровольці відігравали найважливішу роль у державотворенні і сьогодення не є виключенням.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️