Цього дня ми відзначаємо день народження співзасновника ОУN та ідеолога Українського Nаціоналізму — Володимира Мартинця.

Народився він 15 липня 1899 р. у місті Львові. Восени 1915 р. неповнолітнім він вступає до Легіону Українських Січових Стрільців — гімназійні іспити він складатиме, вже як легіонер.

В березні 1918 р. після Брестського миру, коли Українські Січові Стрільці, як складова частина австро-угорської армії, прийшли на допомогу новосформованій армії Української Nародної Республіки — Мартинець переходить до складу київського підрозділу січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця — вже в армії УНР.

Під час Гетьманату він покинув військову службу і пішов працювати державним службовцем: спочатку секретарем повітового комісара м.Камінь-Каширський на Волині, потім пішов на підвищення і отримав посаду секретаря Губерніяльного Комісара Української Держави на теренах Холмщини, Полісся і Підляшшя – Олександра Скоропис-Йолтуховського (пізніше став одним з творців гетьманського руху на еміграції).

Після повалення Гетьманату, відновлення УНР і початку хаосу, він повертається до війська, та очолює окремий Холмсько-Городельський Кош ім. Симона Петлюри. На чолі цього підрозділу він бере участь в обороні Холмщини та Волині від польського підступного наступу, але неможливість того ж Петлюри вчасно надіслати підкріплення призводить до поразки українських військ на Волині та окупації її більшої частини польськими військами. Володимир Мартинець потрапляє в польський полон. Його постійно переводили з одного табору полонених в інший — Каліш, Щипіорно, Стшалков, Слупців, Ланцут — врешті решті з останнього восени 1919 р. він зумів втекти до Львова.

Мартинець вирішив закінчити освіту. В 1920 р. він завершує однорічну торгівельну школу. Паралельно з навчанням брав участь в українському студентському русі, де став секретарем Академічної Громади. Мартинець завжди відрізнявся відповідальністю, тому в 1921 р. його обрали господарським референтом Крайової Студентської Ради. В цей польська влада веде репресії проти всього українського — молодь і викладачі творять у Львові підпільний Український університет. Мартинець і тут не стоїть осторонь і долучається до цієї роботи, стає фінансовим референтом Кураторії тайних високих шкіл. Паралельно він і сам вчився на правничому факультеті Таємного українського університету. Крім навчання і роботи в підпіллі треба було і за щось жити — тому він працював в центральному кооперативному банку. Вдень — банківський службовець, ввечері і вночі студент і підпільник.

В 1922–23 роках Мартинець брав участь у з’їздах Центрального союзу українського студентства (ЦЕСУС) у Празі і Данціґу, де його обирали заступником президента та господарським референтом. За такими активними та відповідальними молодими українцями, що мали ще й бойовий досвід, польська поліція уважно стежила. Мартинець вирішує виїхати закордон.

У вересні 1923 р., закінчивши навчання у Львові, Володимир Мартинець виїзжає з України та переїжджає до Праги. Там він протягом 1923–27 рр. навчався у празькій Високій торговельній школі. В Празі він стає учасником організації Nаціоналістів-студентів — Групи Української Nаціональної Молоді, працює в редакційній колегії видання «Студентський вісник». Тоді в Празі багато студентів, це були ветерани Визвольних змагань, які так само, як Мартинець, пірнули у вир війни, не встигши отримати повної вищої освіти. Саме в цьому середовищі зароджувалася Організація Українських Nаціоналістів.

У 1927 р. Мартинець став редактором «Nаціональної думки» — органу Групи Української Nаціональної Молоді. Вже тоді почалися перші перемовини між різними ветеранськими та студентськими організаціями щодо формування єдиної організації. Того ж року з друку виходить перша книга Володимира Мартинця — «Замітки для майбутньої Конференції Українських Nаціоналістів». Судячи з усього, вона потрапляє в руки до полковника Євгена Коновальця. Останній через бойового референта Крайової Команди Українського Військової Організації Петра Сайкевича запрошує Володимира Мартинця на зустріч до Берліну. Вона змінить життя Мартинця докорінно. Йому буде доручено видання нового Nаціоналістичного журналу (видання фінансувало УВО). Для цієї мети він рушив до Львову на зустріч з Дмитром Донцовим, яка закінчилася неуспішно — Мартинця заарештували поляки і кинули за ґрати на пів року. Співкамерником його була легенда Nаціоналістичного руху — командант Летючої бригади УВО сотник Юліан Головінський.

Вийшовши з-за ґрат, Мартинець знову виїздить закордон, не чекаючи нового арешту польської поліції. У Відні в лютому 1929 р. він бере участь в формуванні Організації Українських Nаціоналістів і стає головним редактором її основного ідеологічного видання «Розбудова Nації». Крім того він стане особистим секретарем полковника Коновальця, його певно найбільш довіреною особою, яка знала напевно майже всі таємниці Організації Українських Nаціоналістів.

Після смерті полковника Євгена Коновальця та розколу ОУN, він встає на бік його бойового побратима полковника Андрія Мельника, не підтримуючи виступ Степана Бандери. Він стає вірним помічником Мельника, в останні роки свого життя пише великі змістовні праці з історії УВО та ОУN, головні з яких «Від УВО до ОУN» й «Ідеологія організованого націоналізму». Під час ІІ світової війни потрапляє в німецькі концтабори, перебування в яких він також описував у своїх спогадах «Шляхом таборів».

У 1954 році мігрував до Канади, де видає свою працю з дослідження розвитку української правої ідеї — «Ідеологія Організованого і так званого Волевого Nаціоналізму», яку можна знайти у сучасній збірці Nаціократія 2.0.

Володимир Мартинець — приклад ідеального універсального Nаціоналіста-борця, який коли треба — бере в руки зброю, коли треба стає на потрібну посаду, коли треба займається ідеологічною роботою — все його життя підкорюється боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу та наказам Організації.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️