16 лютого 1918 року в Катеринодарі (нині Краснодар) Кубанська Рада урочисто проголошує створення Кубанської Nародної Республіки. Цей вкрай важливий акт прояву української Nаціональної свідомості став результатом глибоких суспільно-політичних процесів, що відбувалися на Кубані в період революційних потрясінь. Проголошення Nезалежності мало на меті зберегти суверенітет кубанського краю перед загрозою більшовицького терору та стати частиною Великого Українського Nаціонального відродження.

Причини, що спонукали Кубанську Раду до цього кроку, були комплексними. Nаціональна самосвідомість серед кубанських козаків, більшість з яких мала українське коріння, лише зміцніла під впливом Української революції 1917 року та змусила кубанське козацтво переглянути своє минуле в контексті Російської Імперії. Проголошення Української Nародної Республіки та її боротьба за Nезалежність викликали підтримку серед кубанців, які бачили в Україні автентичного союзника, а більшовицький переворот та посилення агресивної політики Леніна щодо козацтва ж створили безпосередню загрозу для кубанського краю і визначили курс кубанського козацтва.

Відразу після проголошення Nезалежності її уряд опинився в складній ситуації, оскільки Кубань в умовах розвалу Російської держави опинилася між двома вогнями: з одного боку, більшовицькі війська, що прагнули встановити контроль над регіоном, з іншого денікінська армія, що виступала за відновлення централізованої Російської імперії, не визнаючи ані кубанської, ані української Nезалежності.

У березні 1918 року делегація Кубанської Ради на чолі з Миколою Рябоволом прибула до Києва, прагнучи укласти федеративний союз з Українською Nародною Республікою. Проте УNР, виснажена боротьбою проти більшовиків фізично не могла надати Кубані належної підтримки.

Ситуація дещо змінилася після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. Українська Держава стала більш організованою та стабільною, з огляду на це контакти з Кубанню активізувалися. Влітку 1918 року кубанська делегація офіційно звернулася до Гетьмана з проханням про військову та економічну допомогу. Скоропадський підтримував ідею тіснішої інтеграції Кубані з Україною й розглядав можливість включення її до складу своєї держави на автономних засадах, однак ці плани залишилися нереалізованими через внутрішні суперечності КНР.

Головною внутрішньою проблемою стало протистояння між двома політичними таборами: прихильниками Nезалежності Кубані та федералістами, які прагнули союзу з Білим рухом.

Антон Денікін розглядав Кубань як частину «єдиної та неподільної Росії» й відкидав будь-які спроби автономії чи зближення з Україною (суб’єктність якої також принципово заперечував). Денікінські війська, прийшовши на Кубань, як союзники, почали поступово встановлювати власний військовий режим, ігноруючи існування Кубанської Nародної Республіки. Це прикривалося потребою порядку під час воєнного стану та тимчасовим обмеженням самоврядування – фактично ж це було поступове знищення КНР. Поки козаки билися з червоними на фронті, в кубанському тилу денікінці готували державний переворот. Так і не об’єднавшись з Україною кубанське козацтво опинилось на межі катастрофи.

Кубанська Рада, яка раніше проголосила Nезалежність та прагнула об’єднання з Україною, була розігнана, а кубанські отамани та діячі, що підтримували Nаціональну ідею, зазнали переслідувань. Денікінці здійснювали масові арешти, розстріли та депортації, знищуючи всіх, кого підозрювали у симпатіях до самостійницької ідеї або зв’язках з українським рухом. В тіні більшовицької загрози роздертому внутрішніми суперечностями суспільству довго проіснувати було не суджено.

Коли в 1920 році більшовики остаточно здобули контроль над Кубанню, вони довершили розпочате денікінцями знищення кубанської автономії. Репресії набули тотального характеру: було ліквідовано козацьке самоуправління, розгромлено інтелектуальну та військову еліту, а населення зазнало терору, який продовжився колективізацією та Голодомором. Таким чином, боротьба Кубанської Nародної Республіки за Nезалежність була жорстоко придушена як білим і червоним терором, а український Nаціональний рух на Кубані — фактично ліквідований.

Проголошення Кубанської Nародної Республіки стало важливою, хоч і невдалою спробою кубанських українців реалізувати право на самовизначення. Ця подія мала велике значення для Української Nації, оскільки на віки засвідчила прагнення Кубані до єдності з Україною. Попри військово-політичні труднощі та зрештою окупацію більшовиками, ідея єдності Кубані та України залишилася частиною історичної пам’яті та Nаціональної свідомості українців.

Кубань стала об’єктом жорсткої русифікації, що значно послабило її Nаціональну самобутність не тільки в Російській Імперії, під окупацією «білої» армії, чи більшовицької Росії, а й в сьогоденні.
Попри століття русифікації та спроби стерти її українську ідентичність, пам’ять про справжнє коріння Кубані живе і житиме в серцях українців. Її культурна та історична спадщина це не лише минуле, а й невід’ємна частина українського майбутнього, що формується силою Nаціональної свідомості та історичної спадщини.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️