Варшавський процес став одним із найбільших судових процесів против Організації українських націоналістів. Формальним приводом до засудження стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Перацького.

Причини

Перацький, який був давнім провідником авторитарної політики маршала Юзефа Пілсудського, у 1930 році керував “пацифікацією” (“примус до миру”) українців Галичини та Волині.

Починаючи з 1930 року у відповідь на акції Організації українських націоналістів польська влада почала проводити масові репресії проти українського населення, часто керуючись принципом колективної відповідальності.

Ідея перманентної революції, яка сповідувалася ОУН, і, особливо молодим Степаном Бандерою, що не поділяв помірковану позицію провідника ОУН Євгена Коновальця, підштовхнула на проведення нею ряду терористичних актів, серед яких було вбивство в Трускавці керівника тісно пов’язаного з Пілсудським неурядової організації “Безпартійний блок співробітництва з урядом” Тадеуша Головка в 1931 році, комісара львівської поліції Еміліяна Чеховського в 1932-у і міністра Пєрацького, здійснене 15 червня 1934 року в центрі Варшави.

Замах

План замаху на Пєрацького розробляв Роман Шухевич, загальне керівництво взяв на себе Степан Бандера, а замах здійснив Григорій Мацейко 15 червня 1934 року.

Мацейко спочатку спробував підірвати невеличку міну, виготовлену у підпільній лабораторії, але вона не спрацювала. Тоді Мацейко, не вагаючись, вихопив пістолет та застрелив польського міністра.

Мацейко вдалось відірватись від переслідування, а пізніше — покинути країну. Решту життя він провів на еміграції у Аргентині.

Наслідки

Вбивство Перацького змусило польську поліцію провести ретельне розслідування, наслідком якого стали масові арешти, що охопили близько 800 осіб. Заарештовано було майже усе керівництво ОУН на чолі з 26-річним Бандерою.

18 листопада розпочався судовий процес. На лаві підсудних опинилися 12 членів ОУН. Під час слідства до рук польської поліції потрапило близько двох тисяч документів ОУН (“архів Сеника”). Архів дав можливість встановити особи більшості членів та керівників ОУН.

Процес тривав два місяці та широко висвітлювався світовою пресою. Кінцевий вирок був оголошений 13 січня 1936 року. Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної карти, яку, на підставі амністії, потім замінили на довічне ув’язнення.

Всі засуджені були звільнені у вересні 1939 року, коли Польща була окупована німецькими та радянськими військами.

Казахський котел, расові конфлікти у США та морозиво СРСР.