Сьогодні у випуску:
Як зацікавити анархіста, наступ через Чорнобиль та коли забанять наш канал.
1 грудня 1934 року у Ленінграді було вбито першого секретаря Ленінградського міського комітету ВКП (б) і члена Політбюро ЦК ВКП (б) Сергія Кірова. Ця подія дала підстави Сталіну розгорнути репресії.
Того ж дня була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Відповідно до неї термін розслідування справ скорочувався до 10 днів. Їх розгляд у суді відбувався без участі адвоката та прокурора, заборонялося оскарження вироку та клопотання про помилування. Вирок про найвищу міру покарання виконувався негайно.
Вже 4 грудня 1934 року в центральному органі партії більшовиків в газеті «Правда» було повідомлено про викриття великих груп «терористів-білогвардійців».
В Україні першими жертвами стали представники інтелігенції, що проходили у сфабрикованій чекістами справі т. зв. «Об’єднання українських націоналістів». Їм інкримінували повалення радянської влади шляхом здійснення терактів та диверсій.
Майже всі обвинувачені проживали у Харкові й були заарештовані ще у перших числах листопада. Стверджувалося, що більшість з них нелегально прибула до Радянського Союзу через Польщу та Румунію і при затриманні у багатьох виявили револьвери та гранати.
Окрім галичан, які на початку 1930-х переїхали до радянської України, серед підозрюваних були й колишні члени Української комуністичної партії (боротьбистів), розпущеної ще в 1920 році. 13-15 грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР, що засідала у Києві, розглянула справу.
З 37 осіб, до розстрілу було засуджено 28 «членів об’єднання українських націоналістів». Серед них були відомі політичні та громадські діячі, а також письменники Іван та Тарас Крушельницькі, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Олексій Влизько.
Вирок було виконаного 15 грудня у підвалі колишнього Інституту шляхетних панянок (нині — Жовтневий палац), де в той час розташовувався Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР.
Петра Гельмер-Дідушка та ще шістьох осіб були відправлені на додаткове розслідування. За його підсумками їх заслали на Соловки, де вони й загинули.
Жертви справи т. зв. «Об’єднання українських націоналістів» були поховані на Лук’янівському цвинтарі у північно-східній частині на дільниці №7.
Всі засуджені за справою про «Об’єднання українських націоналістів» були реабілітовані в 1950-х роках під час «Хрущовської відлиги».
Як зацікавити анархіста, наступ через Чорнобиль та коли забанять наш канал.
Після падіння Франції у 1940 році Японія розпочала захоплення Французького Індокитаю. Це змусило США припинити експорт в Японію літаків, авіаційного бензину та металообробної техніки. Після вторгнення в Голландську Ост-Індію (нині — Індонезія) влітку 1941 року — припинили постачання й нафти. Це вкрай загострило стосунки між Японією та США. Останні в ультимативній формі зажадали від Японії припинити агресію в Китаї, ліквідувати маріонеткову державу Маньчжоу-го і відмовитись від усіх завоювань у Східній Азії.
Агресивна позиція США базувалась на переконаності, що Японія планує напад на СРСР і не готова до війни на Тихому океані. Помилкою американських стратегів також була впевненість, що під потенційною загрозою знаходиться авіабаза у стратегічному для японців регіоні на Філіппінах. Однак, ще з початку 1941 року під командуванням адмірала Ісороку Ямамото почалась підготовка до нападу на американську авіабазу в Перл Харборі (Гавайські острови). Там розташовувався потужний Тихоокеанський флот США і становив загрозу потенційного флангового удару.
26 листопада 1941 року ударне з’єднання японського імператорського флоту під командуванням віцеадмірал Тюїті Нагумо вирушило з бази на Курильських островах в напрямку Перл Харбора. У складі групи було 14 найсучасніших кораблів та шість авіаносців з 411 літаком на борту. Також їх супроводжували 20 підводних кораблів. Попри численні розвідувальні дані про підготовку до нападу ніяких додаткових заходів для захисту авіабази на Гаваях здійснено не було. Вранці 7 грудня 1941 року японська палубна авіація та японські карликові підводні човни завдали удару по американській військово-морській та повітряній базах, розташованих в околицях Перл-Харбора на острові Оаху (Гавайські острови).
Двома хвилями атак японці потопили 4 лінкори, 2 есмінці, 1 мінний загороджувач та 188 літаків; ще 4 лінкори, 3 легких крейсери, 1 есмінець і 159 літаків отримали значні пошкодження. 2403 американці було вбито і 1178 поранено. З 32 батарей берегової оборони тільки 8 відкрили вогонь по агресору і японці втратили лише 29 літаків і 64 людини (55 льотчиків та 9 підводників); ще один японець попав у полон.
Успіх нападу на Перл Харбор перевершив сподівання керівництва Японії. Він на пів року нейтралізував тихоокеанський флот США та дав можливість захопити більшу частину Південно-Східної Азії. Також включно з Гонконгом, Бірмою, Голландською Ост-Індією, Сінгапуром та Філіппінами. Для США Перл Харбор став повною несподіванкою. Також це був привід до вступу в Другу Світову. 8 грудня вони оголосили війну Японії, у відповідь на що 11 грудня їм війну оголосили Німеччина та Італія.
