Від Нерона до Сервія Гальби
У день самогубства Нерона сенат проголосив імператором намісника Тарраконської Іспанії 72-річного Сервія Гальбу. По прибуттю до Риму, він скасував більшість реформ свого попередника. Зокрема пільги для знатних громадян, а для поповнення казни наказав розшукати та повернути всі щедрі подарунки Нерона, які той зробив в останні роки, що викликало невдоволення знаті.
Невдоволеними залишились і солдати та преторіанці, які раніше виявили лояльність до нового імператора, розраховуючи на підвищення платні. Через скупість та жорстокість Гальби два легіони у Верхній Германії відмовились присягнути йому на вірність.
Наступного дня, коли протести досягли Нижньої Германії, проголосили імператором свого префекта Авла Вітеллія. Їх підтримали легіони в Лугдунській Галлії, Іспанії та Британії. Під гаслом, що він звільнить імперію від узурпатора, Вітеллій направив на Рим війська.
Віл Гальби до Марка Отона
Усвідомлюючи хисткість свого положення, 10 січня 69 року Гальба усиновив та призначив своїм спадкоємцем молодого політика зі знатної родини 31-річного Луція Пізона. Це викликало обурення преторіанців та невдоволення соратника імператора досвідченого полководця Марка Отона. Сприйнявши вибір Гальби як зраду, Отон вчинив заколот. 15 січня 69 року Гальба та Пізон були вбиті на форумі в Римі.
Кажуть, що оточений з усіх боків ворогами, він сам підставив їм горло, промовивши: «Вбийте мене, якщо це необхідно для держави». На нього звалилися численні удари, і навіть після того, як він був мертвий, солдати продовжували рубати та колоти знівечене тіло. Якийсь солдат відрубав у трупа голову і підніс її Отону. Той віддав її обозним та маркітантам, і вони, бавлячись, довго носили її на списі по табору.
Того ж дня сенат проголосив Отона августом та принцепсом.
Від Отона до Авла Вітеллія
На вірність Отону присягнули Африка, всі східні провінції, Греція та Іллірія, де він зібрав армію для протистояння Вітеллію. 14 березня 69 року Отон виступив з Риму. Вирішальна битва між ними відбулась 14 квітня поблизу Кремони у Північній Італії. В ній загинуло близько 40 тисяч осіб і, зазнавши поразки, Оттон покінчив життя самогубством.
17 квітня 69 року Вітеллій увійшов у Рим, де прийняв від сенату титули августа та Батька вітчизни.
Крім Галлії, Іспанії та Британії на вірність Вітеллію присягнули лише вірні колись Отону легіони в:
- Паннонії – сучасна Угорщина, Австрія, Хорватія, Сербія, Словенія, Словаччиня та Боснія і Герцеговиня;
- Мезії – сучасна Північна Македонія, Сербія (Верхня Мезія), Болгарія, Румунія, південь Молдови та України (Нижня Мезія);
- Далмації – частина Хорватії та Чорногорії;
- Іллірії – західна частина Балканського півострова.
Від Вітеллія до Тіта Флавія Веспасіана
Проте, коли 1 липня 69 року в Олександрії Єгипетській війська проголосили імператором Тіта Флавія Веспасіана, що саме придушував повстання в Юдеї, і його підтримав консул-суффект Сирії Гай Ліциній Муціан, вони під командуванням Марка Антонія Пріма вирушили в Італію і під Кремоною розбили війська імператора.
Вітеллій зрікся влади й отримав гарантії власної безпеки, але 20 грудня був розтерзаний солдатами Пріма і плебсом.
Наступного дня, 21 грудня 69 року сенат проголосив августом 60-річного Тіта Флавія Веспасіана. Саме він перебував в Олександрії, що поклало край громадянській війні. Він прибув до Риму лише улітку 70 року, консолідувавши свою владу в Єгипті. Командування військами, що тримали в облозі Єрусалим, Тіт залишив своєму синові.
Веспасіан правив протягом десяти років і став одним з найуспішніших принцепсів Римської імперії та засновником династії Флавіїв. Він відновив дисципліну в армії, збільшив чинні та запровадив нові податки, що дозволило стабілізувати фінансову систему, відбудував храм Юпітера Капітолійського та звів Колізей, надав права громадянства жителям багатьох міст західних провінцій та успішно вів війну в Британії.
По смерті Веспасіана в 79 році його старший син Тіт став першим римським імператором, що успадкував владу по праву крові, а не усиновлення. Правління Флавіїв завершилось 18 вересня 96 року, коли був убитий молодший син Веспасіана Доміціан. Влада в Римі перейшла до династії Антонінів, що правила наступні майже сто років.
