Передумови

У 2011 році Віктор Янукович потрапив на третє місце у світі за витратами на президента країни, а оголошена у 2011 році на «Всесвітньому економічному форумі» в Давосі програма з 21 реформи практично так і не була реалізована, про що Янукович сам заявив в січні 2013 року, звинувативши Прем’єр-міністра Миколу Азарова в саботажі.

У зовнішній політиці Янукович проводив політику зближення з Росією та Митним союзом Росії, Білорусії та Казахстану. Не зважаючи на законодавчо затверджений ще у 2003 курс країни на євроінтеграцію.

Початок протестів

Коли в листопаді 2013 року відмова Януковича від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, робота над якою тривала попередні шість років, стала доконаним фактом, в Києві, а потім і в інших містах країни розпочались масові протести проти Януковича і його уряду.

Протистояння тривало до лютого 2014 року і привело до численних жертв як з боку мітингувальників, так і силових структур.

21 лютого 2014 року лідери опозиції за посередництва представників Польщі, Німеччини та Франції підписали з Януковичем угоду щодо врегулювання кризи. Відповідно до неї до грудня 2014 року мали бути проведені позачергові президентські вибори. Увечері цього ж дня Верховна Рада проголосувала Постанову про відновлення легітимного конституційного ладу. Це позбавило Януковича можливості впливати на дії уряду.

Втеча

Побоюючись за свою безпеку, у ніч з 21 на 22 лютого 2014 року президент-втікач виїхав з Києва у Харків, а згодом через Крим до Росії.

Цього ж дня Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів підтримала постанову про самоусунення Віктора Януковича з посади Президента України. Були призначені позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року.

Через два дні прокуратура порушила проти Януковича кримінальну справу за масові вбивства мирних громадян та оголосила його в розшук.

Станом на 15 травня 2014 року стосовно нього розслідувалось 6 кримінальних справ щодо зловживання владою.

Ядерна зброя в Україні, фейки росзмі та БДСМ вечірки російських військових.

Передумови

Незаконний розгін Беркутом студентів на Майдані 21 листопада 2013 року дав початок масовим протестам проти свавілля влади. Такі заходи з 1 грудня набули масового характеру й до середини січня 2014 року охопили більшість обласних міст України. Очевидно, що справою часу була втрата Януковичем влади. Імовірно, події цього дня прискорили реалізацію російського плану з окупації України, який почав реалізовуватись з Криму.

Перемовини з місцевими політиками про відокремлення Криму від України російські чиновники розпочали ще в середині січня 2014 року. Їх ініціаторами виступили російський олігарх Костянтин Малофєєв і член Ради Федерації Федеральних зборів РФ Дмитро Саблін, які супроводжували в Криму експозицію православних святинь “Дари волхвів”. Ймовірно, загальний план був окреслений під час візиту 19-20 лютого до Москви голови парламенту АРК Володимира Константинова.

Російська офіційна пропаганда наполягає, що думка про можливе захоплення Криму з’явилася у Володимира Путіна лише 23 лютого. Вона виникла а підсумками наради щодо порятунку Віктора Януковича після його втечі з Києва. Натомість російський журналіст Михайло Зигар, посилаючись на безпосереднього учасника підготовки операції в Криму, у своїй книзі “Вся кремлевская рать” зазначає, що “Путін дещо плутає дати. “Ввічливі люди” були завантажені на кораблі у Новоросійську і відправилися у Севастополь трохи раніше, 20 лютого — тобто до повалення Януковича”. На цю ж дату вказує і депутат Державної думи РФ Ілля Пономарьов. За його свідченнями 20 лютого у Сочі сталась жорстка посадка вертольоту з Путіним на борту. Це було розцінено як диверсію з боку іноземних спецслужб, що додало йому рішучості покарати Захід.

За російськими джерелами, оточення Путіна безуспішно намагалося його переконати у ризикованості прямого військового втручання. Однак велику роль в ухваленні рішення анексувати Криму зіграв емоційний фактор — Путін хотів реваншу.

У заяві Верховної Ради України “Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків” початок агресії Росії проти України однозначно датується 20 лютого.

Початок окупації

Нарешті, саме 20 лютого 2014 року вказане на медалях “За повернення Криму”, якими у подальшому нагородили російських військовослужбовців — учасників військової операції по захопленню Криму.

Запуском “кримської операції” керував безпосередньо Путін зі своєї резиденції в Ново-Огарьово. У цьому також брали участь міністр оборони Сергій Шойгу, секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев, голова ФСБ Олександр Бортніков, голова Адміністрації Президента РФ Сергій Іванов.

Починаючи з 24 лютого на півострів були введені російські повітряно-десанті і спеціальні військові підрозділи без ознак державної приналежності. Вони доставлялися на півострів військово-транспортними літаками Міноборони РФ та паромом через Керченську протоку. У той же день проросійськими силами за прихованої підтримки підрозділів Чорноморського флоту РФ була захоплена влада у Севастополі.

Точкою неповернення стало захоплення в ніч на 27 лютого військовими будівлі Верховної Ради АРК. Після звернення 1 березня самопроголошеного голови Ради міністрів АР Крим Сергія Аксьонова до президента Росії “посприяти у забезпеченні миру і спокою” на території Криму — розпочалась відкрита військова агресія Росії, яка привела до анексії Криму 18 березня 2014 року.

Росія не з’явилась на війну, Заметіль 2022, Євробачення та Олімпіада.

Передумови

Зранку 18 лютого протестувальники почали “Мирний наступ” з Майдану до Верховної Ради, який перетворився в запеклі сутички між майданівцями, силовиками й тітушками.

Тисячі мітингувальників пройшли Інститутською, потім змогли подолати кордони правоохоронців і вийти на вулицю Грушевського.

Загострення

Коли на вулицях поруч – Шовковичній, Липській, Кріпосному провулку – почалися сутички, силовики та тітушки відтіснили протестувальників звідси, а згодом захопили барикади на початку вулиці Грушевського, які майданівці утримували ще з “Вогнехреща” 19 січня.

Протистояння було й у Маріїнському парку. Вже увечері силовики змогли витіснити протестувальників з урядового кварталу вглиб Майдану, прорвавши барикади на Інститутській. Почався штурм, який влада назвала антитерористичною операцією.

Палали барикади, табір і Будинок профспілок, у якому на той час протестувальники розгорнули госпіталь.

В результаті зіткнень на Майдані та навколо нього 18 лютого загинуло 18 активістів, 500 – були поранені.

Ніч на 19 лютого

Всю ніч на 19 лютого тривало протистояння на Майдані. Однак зранку до протестувальників прибуло підкріплення з регіонів і їм вдалося повернути позиції по периметру Майдану Незалежності.

Після штурму лідери опозиції вчергове ходили на переговори до на той час ще президента Віктора Януковича. А по завершенню зустрічі повідомили, що штурму Майдану більше не буде – домовилися про перемир’я.

За офіційними даними, у ніч з 18 на 19 лютого загинуло 17 майданівців, понад 200 – були поранені.

Ніч на 20 лютого

В ніч на 20 лютого ситуація на Майдані загалом була спокійною, але зранку поновилися сутички з боку Інститутської.

Зранку “Беркут” і Внутрішні війська почали відступати з Майдану. Протестувальники сприйняли це як можливість до просування по Інститутській.

Активісти стали підійматися вулицею й потрапили під перехресний обстріл. Загинуло кілька десятків людей.

Цього ж дня до Києва прибула делегація з ЄС, аби налагодити переговори та припинити криваве протистояння. Цілий день та наступну ніч міністри закордонних справ Німеччини, Франції та Польщі спілкувалися з лідерами опозиції та Віктором Януковичем.

Поки йшли переговори, на Інститутській вже були зафіксовані десятки смертей. За офіційними даними, цього дня загинуло 48 активістів.

Втеча Януковича

Зранку 21 лютого з’явилася інформація, що Віктор Янукович готовий піти на дострокові президентські вибори.

Цього дня значна частина силовиків та спецтехніки залишили урядовий квартал. Опівдні президент та лідери опозиції у присутності делегації ЄС підписали угоду з врегулювання кризи, яка передбачала повернення до Конституції 2004 року, дострокові вибори президента та розслідування насильства на Майдані.

А ввечері весь Майдан попрощався із загиблими майданівцями, яких назвали “Небесною сотнею”.

На тлі протестів увечері Віктор Янукович у супроводі охорони вилетів до Харкова, а звідти через Крим втік до Росії.

Постраждалі

За різними оцінками, з 18 по 20 лютого 2014 року на Майдані та біля нього загинуло від 78 до 83 активістів. Наймолодшому з них – Назару Войтовичу було 17, найстаршому – Івану Наконечному – 83 роки.

Після 20 лютого від поранень померло ще понад 20 протестувальників.

Росія не з’явилась на війну, Заметіль 2022, Євробачення та Олімпіада.