Передумови

Починаючи з 2007 року між Україною та ЄС проводилися тривалі переговори щодо підготовки Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Вона мала надати Україні змогу перейти до політичної асоціації та економічної інтеграції.

Підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною планувалося 28 листопада 2013 року у Вільнюсі. Проте 21 листопада Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання Угоди на невизначений термін.

Під вечір 21 листопада, невдовзі після оприлюднення рішення уряду, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі та в Києві на Майдані Незалежності близько 22:00 пройшов невеликий мітинг за участю близько 1500 осіб. Найактивніша частина з них лишилась на ніч попри прийняту цього ж дня судову заборону про проведення на Майдані Незалежності будь-яких акцій. На мітинг 22 листопада вже зібралось близько 6 тисяч осіб.

24 листопада на майдані Незалежності відбувся найбільший мітинг опозиції за період президентського правління Януковича. Захід зібрав за різними оцінками від 60 до 150 тисяч осіб.

Учасники віче одноголосно прийняли вимогу відставку уряду Азарова, скасування рішення уряду про відмову від асоціації ЄС, підписати «Угоду про асоціацію України та Євросоюзу» на саміті у Вільнюсі, звільнити з ув’язнення Юлію Тимошенко, а також звернення до країн Заходу із закликом запровадити персональні санкції проти Януковича та представників його влади. На площі Незалежності почалось встановлення наметів протестувальників, пікетування Кабінету Міністрів.

Події 30 листопада стали переломними. Силами спецпідрозділу «Беркут» із застосуванням вибухових пакетів та невиправданої фізичної сили влада здійснила спробу розігнати близько 400 протестувальників. Вони перманентно залишались на ніч на майдані Незалежності.

Жорстокість і свавілля правоохоронців щодо протестувальників і журналістів, які висвітлювали події, викликала осуд з боку великої частини суспільства і надала наступним протестам нового змісту, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості.

Початок революції

Починаючи з 1 грудня протести в Києві набули небаченої масовості та стали силовими — було захоплено Київську міську адміністрацію, відбулись сутички з правоохоронцями біля будівлі Адміністрації президента, опозиція сформувала Штаб спротиву, прозвучав заклик до загальнонаціонального страйку, на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях були встановлені намети, двоє депутатів Верховної Ради вийшли з провладної коаліції.

У Києві стали регулярними щонедільні віча за участю кількасот тисяч людей, масові маніфестації; центр міста оточили барикади, почалось блокування урядових будівель, військових містечок, а також заміської резиденції президента Януковича.

Влада силами спецпідрозділів здійснила кілька невдалих спроб розігнати протестувальників. Проте їх кількість у Києві невпинно зростала шляхом підтримці жителів різних регіонів України.

Передумови

31 жовтня 2004 року відбувся перший тур виборів президента України, за результатами якого перемогли Віктор Ющенко (Блок «Наша Україна») та Віктор Янукович (Партія регіонів). Вони набрали 39,87% та 39,32% голосів відповідно.

Наступний тур виборів пройшов 21 листопада 2004 року. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів.

За твердженням переважної більшості міжнародних організацій, другий тур пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини. Також застосовували технологію загальнодержавної фальсифікації – втручання в електронну систему підрахунку голосів в Центральній виборчій комісії.

Початок протестів

23 листопада мітинги й пікети почалися перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради, уряду, а також в ряді обласних центрів. Символом демонстрантів став помаранчевий колір — колір передвиборчої кампанії Ющенка.

Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів. Сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.

Наступного дня переговори між владою та опозицією зайшли у глухий кут. Позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом.

Опозиція почала переговори з чинним президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги. Проте після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві. Він закликав їх почати «Помаранчеву революцію» і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів.

25 листопада Верховний Суд України заборонив друкувати офіційні результати виборів. 27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів недійсними й оголосила недовіру ЦВК.

3 грудня Верховний Суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, у результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені. Зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними й було призначено повторне голосування.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, з результатом 51,99% переміг Віктор Ющенко (Віктор Янукович набрав 44,20% голосів).

Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів. Ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України.

Наслідки

23 січня 2005 року Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.

Зміна владної еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов’язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій.

Влада проти антиваксерів та низьких тарифів, “вагнергейт” та мавпа з автоматом.

сьогодні у випуску:

• звіт ТСК щодо провалу операції із затримання бойовиків ПВК Вагнера;
• арешт антивакцинатора Остапа Стахіва;
• Ківу позбавили нагородної зброї;
• загострення у Нагорному Карабаху;
• підвищення тарифів на проїзд у Києві;
• боротьба поляків з нелегалами на кордоні;
• концтабори та газваген.

Антивакцинація, дочка Яроша та секта Ірини Верещук.

У цьому відео поговоримо про:

• затримання куратора катівні “Ізоляція” та тюремний термін за наркотики бойовику з Бразилії Лусваргі;
• провокації з нелегалами на кордоні Білорусі та Польщі;
• діджитал директор у Верховній Раді;
• участь Авакова у Революції гідності.

Антивакцинація, дочка Яроша та секта Ірини Верещук.