Після завершення Першої Світової війни Італію охопили масові страйки, захоплення фабрик і створення в ряді міст, особливо на півночі, робітничих рад

Їх влада була придушена в 1920 році, коли намітились принципові розбіжності між комуністами, соціалістами та анархо-синдикалістами, а більшість робітничих ватажків була заарештована або відсторонена від керівництва робітничим рухом.

В березні 1919 року колишній соціаліст Беніто Муссоліні створив партію “Італійський союз боротьби”, яка поставила задачу відродження італійської нації. Через два роки на парламентських виборах 1921 року вона завоювала 38 депутатських місць.

Того ж року Беніто Муссоліні реформував її під гаслами консерватизму і націоналізму, створивши Національну фашистську партію. Не маючи змоги створити урядову коаліцію, Муссоліні, спираючись на підтримку бойових груп чорносорочечників, організував масові мітинги на півночі Італії, які подекуди переростали в захоплення влади в містах.

26 жовтня під контролем фашистів були Флоренція, Мантуя і Перуджа. Наступного дня в Перуджі опубліковано відозву Національної фашистської партії до італійського народу про початок «Походу на Рим».

Цього ж дня колони чорносорочечників, чисельністю від 10 до 30 тисяч осіб почали рух на Рим. По дорозі вони озброювалися, захоплюючи армійські арсенали.

Розуміючи загрозу перевороту, прем’єр-міністр Луїджі Факта видав наказ про перехід країни на надзвичайний стан. Однак король Віктор-Еммануїл відхилив цей наказ, що змусило Луїджі Факта подати у відставку.

Як компромісний варіант Віктор-Еммануїл запропонував сформувати новий уряд колишньому прем’єр-міністру Антоніо Саландру, обіцяючи портфелі міністрів фашистським лідерам.

Однак Муссоліні, чиї загони вже були за 50 кілометрів від Риму, відмовився від цієї пропозиції й Віктор-Еммануїл, попри запевняння військового керівництва, що армія вірна королю, 29 жовтня вимушено погодився призначити Муссоліні на пост прем’єр-міністра.

Прибувши 30 жовтня 1922 року з Мілана до Риму, Муссоліні сформував новий уряд Італії, зайнявши в ньому не лише пост прем’єр-міністра, але й міністра внутрішніх і міністра закордонних справ. Цього ж дня його загони увійшли в Рим.

Отримання настільки широких повноважень дозволило фашистській партії на виборах 1924 року здобути дві третини місць в парламенті, придушити опозицію і до 1943 року повністю підпорядкувати владу Італії інтересам фашистської партії та встановити в країні тоталітарний режим.

Оскільки переговори з королем Беніто Муссоліні вів весь час переміщаючись Італією поїздом, фашистський переворот увійшов в історію як «революція в спальному вагоні».

Байрактар, ковідні закупівлі та розумніший за Ківу об’єктив від камери.

У цьому випуску:

• ЗСУ на Донбасі вперше застосували Bayraktar;
• дегенерат Кива;
• корм для тварин та спортінвентар у ковідних закупівлях.

Цигани, слуги та слуги циган.

27 жовтня 1979 року помер Євген Дометійович Онацький, був похований в Аргентині. Від 1929 року один із провідних діячів Організації Українських Націоналістів, представник ОУН в Італії. Онацький, близько познайомившись з Головою Проводу ОУН полковником Євгеном Коновальцем, став одним з найближчих його співробітників та дорадників. А незабаром, — представником ОУН в Італії. В 30-х рр. був одним із найбільш прихильних до італійської політики діячів ОУН.

Проте, на ототожнення українських націоналістів з фашизмом, панівним був інший погляд. Онацький ще напередодні створення ОУН вказував на істотну відмінність між українським націоналізмом і фашизмом:

«Чимало українських націоналістів почало називати себе залюбки українськими фашистами й шукати підтримки у італійських фашистів. Вони не добачали, що між українським націоналізмом й італійським фашизмом лежить неперехідна поки що прирва, яку може заповнити хиба час та вперта завзята праця.

Фашизм є націоналізмом нації державної, ворожої будь-яким ірідентам, готової всіх і вся принести в жертву культові своєї вже створеної держави.

Український націоналізм є, навпаки, націоналізмом нації недержавної, що тільки живе ірідентизмом і готовий принести всіх і вся в жертву для зруйновання культу тих держав, що не дають йому жити».

Цигани, слуги та слуги циган.