Категорія: Uncategorized

Варшавський процес

Posted on by Admin1

Варшавський процес став одним із найбільших судових процесів против Організації українських націоналістів. Формальним приводом до засудження стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Перацького.

Броніслав Перацький – міністр внутрішніх справ Польщі в 1931 – 1934 рр.

Причини

Перацький, який був давнім провідником авторитарної політики маршала Юзефа Пілсудського, у 1930 році керував “пацифікацією” (“примус до миру”) українців Галичини та Волині.

Починаючи з 1930 року у відповідь на акції Організації українських націоналістів польська влада почала проводити масові репресії проти українського населення, часто керуючись принципом колективної відповідальності.

Ідея перманентної революції, яка сповідувалася ОУН, і, особливо молодим Степаном Бандерою, що не поділяв помірковану позицію провідника ОУН Євгена Коновальця, підштовхнула на проведення нею ряду терористичних актів, серед яких було вбивство в Трускавці керівника тісно пов’язаного з Пілсудським неурядової організації “Безпартійний блок співробітництва з урядом” Тадеуша Головка в 1931 році, комісара львівської поліції Еміліяна Чеховського в 1932-у і міністра Пєрацького, здійснене 15 червня 1934 року в центрі Варшави.

Замах

План замаху на Пєрацького розробляв Роман Шухевич, загальне керівництво взяв на себе Степан Бандера, а замах здійснив Григорій Мацейко 15 червня 1934 року.

Григорій “Гонта” Мацейко

Мацейко спочатку спробував підірвати невеличку міну, виготовлену у підпільній лабораторії, але вона не спрацювала. Тоді Мацейко, не вагаючись, вихопив пістолет та застрелив польського міністра.

Мацейко вдалось відірватись від переслідування, а пізніше — покинути країну. Решту життя він провів на еміграції у Аргентині.

Наслідки

Вбивство Перацького змусило польську поліцію провести ретельне розслідування, наслідком якого стали масові арешти, що охопили близько 800 осіб. Заарештовано було майже усе керівництво ОУН на чолі з 26-річним Бандерою.

18 листопада розпочався судовий процес. На лаві підсудних опинилися 12 членів ОУН. Під час слідства до рук польської поліції потрапило близько двох тисяч документів ОУН (“архів Сеника”). Архів дав можливість встановити особи більшості членів та керівників ОУН.

Обвинувачені у підготовці замаху та вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького

Процес тривав два місяці та широко висвітлювався світовою пресою. Кінцевий вирок був оголошений 13 січня 1936 року. Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної карти, яку, на підставі амністії, потім замінили на довічне ув’язнення.

Всі засуджені були звільнені у вересні 1939 року, коли Польща була окупована німецькими та радянськими військами.

Казахський котел, расові конфлікти у США та морозиво СРСР.

Придушення комуністичного путчу в Берліні

Posted on by Admin1

Передумови

Незадовго до капітуляції Німеччини в Першій світовій війні кайзер Вільгельм зрікся престолу. Країна почала шукати республіканські форми правління й у листопаді 1918 року в Німеччині почалася комуністична революція, але далеко не за російським сценарієм. Чи не єдиною подібною рисою стала хіба що подія, коли матроси зайняли зимову резиденцію імператора в Берліні.

Війська перехідного уряду вигнали моряків з історичної будівлі. Але вони знову туди повернулися за підтримки поліцай-президента столиці Еміля Ейхгорна.

Спроба державного перевороту

6 січня 1919 року Фрідріх Еберт, який виконував обов’язки канцлера, звільнив керівника берлінської поліції. У відповідь “спартакісти” (“Союз Спартака” – марксистська організація в Німеччині початку XX століття. Під час Першої світової війни закликала до світової пролетарської революції, яка скине світовий капіталізм та мілітаризм) вийшли на вулиці зі зброєю, оскільки вважали Ейхгорна своїм єдиним представником у владі.

Сто лет со дня убийства Розы Люксембург и Карла Либкнехта - World Socialist Web Site
Спартакісти Роза Люксембург та Карл Лібкнехт

“Спартакісти” зайняли газетний квартал Берліна, де розміщувалися редакції та друкарні головних видань Німеччини.

Роза Люксембург і Карл Лібкнехт — засновники “Союзу Спартака” і компартії країни — були невдоволені діями своїх послідовників. Вони були проти путчистських методів, хоча щоразу наслідували Леніна у своїх промовах.

Комуністи на барикадах

Путч тривав всього тиждень. 15 січня бійці одного з добровольчих загонів уряду вбили Лібкнехта і Люксембург. Тіло останньої знайшли в берлінському Ландвер-каналі тільки 31 травня.

Наслідки

Німецькі солдати під час надзвичайного стану, січень 1919 року

В серпні 1919 року у Веймарі німці створили свою першу республіку. Вона проіснувала 14 років, поки влада не перейшла до націонал-соціалістів.

Ультиматум РФ до США, ковідна література, бидло при владі.

Ясський мир

Posted on by Admin1

Передумови

В серпні 1787 року розпочалася чергова російсько-турецька війна. Османи вимагали визнати її протекторат над Кримським ханатом, анексованим Росією кілька років перед тим усупереч Кючук-Кайнарджийської угоди, і Грузією.

Однак до бойових дій Османська імперія виявилась не готовою – зазнала невдачі при спробі взяти фортецю Кінбурн у гирлі Дніпра. Наступного року втратила Ясси, Хотин та стратегічно важливий чорноморський порт Очаків.

Розподіл території у переддень шостої Російсько-турецької війни

На західному фронті, де діяла союзна Росії Австрія, османами були втрачені Шабац та Белград у Сербії, Градішку у Боснії й весь Банат. Влітку 1789 року австрійські та російські війська з’єднались у Валахії й здобули перемогу під Фокшанами, після чого зайняли Бухарест і Крайову. Восени впали османські Аккерман, Бендери.

Наступного року австрійці розпочали бойові дії в Хорватії. Російська імперія тим часом розбила турецький флот біля Хаджибея та Керчі. Після місяця облоги був взятий Ізмаїл, що відкрило їм шлях на правобережжя Дунаю.

Укладення Пруссією військового союзу з османами підштовхнуло Австрію вийти з війни у середині 1791 року, відмовившись практично від усіх завоювань (окрім Оршови у середній течії Дунаю). Це, однак, не покращило положення Османської імперії. Вона зазнала поразки біля Мечина у Добруджі (нині Румунія), втратила Анапу у Східному Чорномор’ї, 11 серпня була розгромлена у морській битві біля мису Каліакра на північно-східному узбережжі Болгарії.

Шляхи для припинення війни

Повне фіаско османської армії змусило султана Селіма III шукати шляхи до припинення війни. Посередниками виступили Великобританія, Пруссія та Іспанія. 18 серпня 1791 року у Галаці було укладено восьмимісячне перемир’я, а у листопаді в Яссах – розпочато переговори щодо урегулювання усіх двосторонніх питань.

Картина польського художника Януара Суходільського “Штурм Очакова 6 грудня 1788 року”, 1853, холст, масло.

Згідно з домовленостями, викладеним у 13 статтях Ясського мирного договору, підписаного 9 січня 1792 року, підтверджувались усі положення Кючук-Кайнарджийської угоди. Вони, серед іншого, гарантували Росії вільний прохід Босфором та Дарданелами й право на захисту та заступництво християн у Дунайських князівствах. Молдова та Валахія й надалі залишались під турецьким васалітетом, натомість Османська імперія визнавала втрату Кримського ханства і Єдисана — правобережжя Бугу до Дністра, який ставав міждержавним кордоном. За кордон на Північному Кавказі ставала ріка Кубань, лівобережжя якої поверталось під османську зверхність.

Наслідки

Ясський мир став важливим досягненням «грецького проєкту» — перекроювання меж Османської імперії, відродження Візантії зі столицею у Константинополі й створення на теренах Молдови, Валахії та Бессарабії монархії під назвою Дакія.

Тим часом Селім III розпочав масштабні реформи, які торкнулись армії, світської освіти та податкової системи. У 1806 році, підбадьорений поразкою Росії під Аустерліцем і французькою окупацією Далмації, він усунув проросійськи налаштованих господарів Валахії й Молдови. На це Олександр I відповів вторгненням у Дунайські князівства 40-тисячної армії. Почалась сьома Російсько-турецька війна, у якій османи втратили Бессарабію.

Ультиматум РФ до США, ковідна література, бидло при владі.

Радянська окупація Афганістану

Posted on by Admin1

У результаті Квітневої революції в Афганістані від влади було усунуто першого президента країни Мухаммеда Дауда. Проголошена демократичною, республіка під проводом Народно-демократичної партії (НДПА) взяла курс на побудову соціалізму. Керівництво країни мало намір спертись на підтримку СРСР, з яким 7 грудня 1978 року уклала «Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво» тривалістю 20 років.

Політика під керівництвом голови Революційної ради й генсека НДПА Нур Мухаммеда Таракі і його заступників підтримки у населення не знайшли. Натомість стали з’являтись численні військові формування, які з весни 1979 року вдались до збройного опору влад

На фоні невдач у проведенні реформ у НДПА почали все гостріше проявлятись розбіжності у тактиці їх проведення, які поглибили давні суперечності між двома кланово-національними фракціями — здебільшого пуштунською «Хальк» («Народ») Аміна і протаджицькою «Парчам» («Знамено») Кармаля. Боротьба за лідерство, яка дала змогу Аміну стати спочатку прем’єр-міністром, а згодом і поєднати цей пост з керівництвом міністерством оборони, досить швидко переросла у каральні заходи проти внутрішньої опозиції.

Амін розправлявся з усіма, хто не хотів визнавати його владу і звернувся до СРСР із закликом допомогти йому «утримати лад в країні».

У грудні 1979 тогочасний керівник КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а от самого Аміна не підтримати, а навпаки – замінити на лояльнішого Бабрака Кармаля.

25 грудня 1979 року розпочалося вторгнення СРСР в Афганістан, яке Кремль назвав «введенням обмеженого контингенту радянських військ у ДРА на підтримку дружнього афганського народу».

Близько 8-ї вечора 27 грудня 1979 року у результаті спецоперації президентський палац було взято штурмом, під час якого Хафізулла Амін був убитий. Наступного дня Кармаль у зверненні до народу проголосив початок «другого етапу революції».

Але дії СРСР ще більше розхитали ситуацію в Афганістані та радянські військові виявилося втягнутим у громадянську війну.

Між армією уряду ДРА, який очолив ставленик СРСР Кармаль, і озброєною опозицією – моджахедами («душмани») розгорілася боротьба за контроль над Афганістаном.

Підтримку моджахедам надавали військові фахівці США і низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Радянський контингент воював на стороні сил Кармаля.

З приходом до влади Михайла Горбачова відбувся перегляд радянської політики щодо Афганістану. У 1987 році Бабрака Кармаля змінив більш поміркований Мохаммад Наджибула, який став ініціатором курсу на національне примирення. За прийнятою того ж року конституцією Афганістану керівна партія відмовилась від монополії на владу і побудови соціалізму, іслам був проголошений державною релігією.

Однак успіху це не принесло — коаліційного уряду створити не вдалось, й фінансовий тягар Афганської війни та пошуки компромісу із США змусили радянське керівництво у лютому 1989 року припинити окупацію Афганістану, яка тривала 3340 днів і забрала життя 14 453 громадян СРСР, щонайменше 57 тисяч моджахедів і півмільйона цивільних мешканців Афганістану.

Через пів року після розпаду СРСР, втративши зовнішню підтримку, уряд Демократичної республіки Афганістан був повалений моджахедами.