Після завершення Першої Світової війни Італію охопили масові страйки, захоплення фабрик і створення в ряді міст, особливо на півночі, робітничих рад
Їх влада була придушена в 1920 році, коли намітились принципові розбіжності між комуністами, соціалістами та анархо-синдикалістами, а більшість робітничих ватажків була заарештована або відсторонена від керівництва робітничим рухом.
В березні 1919 року колишній соціаліст Беніто Муссоліні створив партію “Італійський союз боротьби”, яка поставила задачу відродження італійської нації. Через два роки на парламентських виборах 1921 року вона завоювала 38 депутатських місць.
Того ж року Беніто Муссоліні реформував її під гаслами консерватизму і націоналізму, створивши Національну фашистську партію. Не маючи змоги створити урядову коаліцію, Муссоліні, спираючись на підтримку бойових груп чорносорочечників, організував масові мітинги на півночі Італії, які подекуди переростали в захоплення влади в містах.
26 жовтня під контролем фашистів були Флоренція, Мантуя і Перуджа. Наступного дня в Перуджі опубліковано відозву Національної фашистської партії до італійського народу про початок «Походу на Рим».
Цього ж дня колони чорносорочечників, чисельністю від 10 до 30 тисяч осіб почали рух на Рим. По дорозі вони озброювалися, захоплюючи армійські арсенали.
Розуміючи загрозу перевороту, прем’єр-міністр Луїджі Факта видав наказ про перехід країни на надзвичайний стан. Однак король Віктор-Еммануїл відхилив цей наказ, що змусило Луїджі Факта подати у відставку.
Як компромісний варіант Віктор-Еммануїл запропонував сформувати новий уряд колишньому прем’єр-міністру Антоніо Саландру, обіцяючи портфелі міністрів фашистським лідерам.
Однак Муссоліні, чиї загони вже були за 50 кілометрів від Риму, відмовився від цієї пропозиції й Віктор-Еммануїл, попри запевняння військового керівництва, що армія вірна королю, 29 жовтня вимушено погодився призначити Муссоліні на пост прем’єр-міністра.
Прибувши 30 жовтня 1922 року з Мілана до Риму, Муссоліні сформував новий уряд Італії, зайнявши в ньому не лише пост прем’єр-міністра, але й міністра внутрішніх і міністра закордонних справ. Цього ж дня його загони увійшли в Рим.
Отримання настільки широких повноважень дозволило фашистській партії на виборах 1924 року здобути дві третини місць в парламенті, придушити опозицію і до 1943 року повністю підпорядкувати владу Італії інтересам фашистської партії та встановити в країні тоталітарний режим.
Оскільки переговори з королем Беніто Муссоліні вів весь час переміщаючись Італією поїздом, фашистський переворот увійшов в історію як «революція в спальному вагоні».
Байрактар, ковідні закупівлі та розумніший за Ківу об’єктив від камери.
