Сьогодні в блозі пробіжимось по таким темам:
- конфлікт між циганами та ветеранами;
- розпад фракції “Слуга народу”;
- затримання терориста у формі СЦКК;
- фемінітиви.
Козаки та атомна енергія, військова демократія у Правому секторі та Азові.
Категорія: Uncategorized
Операція “Захід”
Розрахунки лідерів ОУН і УПА на початок збройного протистояння СРСР з країнами Заходу не справдилися. З 1944 року УПА опинилася в глибокому радянському тилу сам на сам з потужним ворогом
Першим кроком радянської влади на шляху ліквідації українського збройного опору була т. зв. «Велика блокада». Вона тривала з січня по квітень 1946 року. Тоді радянські війська оточили території дій УПА і блокували всі населені пункти Галичини та Волині.
Великої шкоди повстанському рухові завдавали й амністії. Тільки протягом 1945-49 років радянська влада оголосила сім амністій для учасників підпілля, якими скористалися понад 100 тисяч осіб. В таких умовах керівництво опору прийняло рішення розформувати загони УПА і перейти до збройного підпілля.
Депортації як метод упокорення бунтівного краю довели свою ефективність ще в 1944 році. З Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської та Тернопільської областей було відправлено в заслання 4 724 родини загальною кількістю 12 762 осіб.
Для проведення операції «Захід» у розпорядження МДБ УРСР було передано близько 30 тисяч військовослужбовців. Слідкувати за проведенням операції мали спеціально прислані для цього в Україну заступник міністра держбезпеки СРСР Афанасій Блінов, начальник Головного Управління військ МДБ СРСР Петро Бурмака та генерал-лейтенанта Олександр Вадіс. Всі вони пізніше були відзначені нагородами за вдало проведену операцію. Загалом же було залучено 15 750 осіб керівного складу силових відомств.
Операція розпочалася 21 жовтня 1947 року о 2-й годині ночі у Львові, о 6-й ранку процес набрав масового характеру по всіх західних областях України.
Людей доправляли до заздалегідь створених шести збірних пунктів у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі. Аби запобігти спробам повстанців звільнити депортованих, всі дороги та вузлові станції були взяті під контроль військами МДБ.
Протягом двох днів було депортовано більшість родин, які потрапили до списків так званого «спецконтингенту».
26 жовтня 1947 року операція «Захід» була завершена. До Сибіру і Казахстану було вивезено 26 682 сімей загальною кількістю 77 808 осіб.
Понад 60 тисяч осіб у примусовому порядку було спрямовано у вугільну галузь, зокрема, на комбінати «Кузбасвугілля», «Челябінськвугілля», «Молотоввугілля», «Карагандавугілля», «Східсибвугілля» та у вугільний сектор Красноярського краю.
Решта потрапила на роботу на промислові та сільськогосподарські підприємства Омської області.
Козаки та атомна енергія, військова демократія у Правому секторі та Азові.
Створення у Львові Української Національної Ради
В основу повоєнної міжнародної системи було покладено «чотирнадцять пунктів» американського президента Вудро Вільсона, які він озвучив у Конгресі США на початку 1918 року. Її ключовою тезою було право націй на самовизначення, що для багатонаціональної австро-угорської монархії означало політичну смерть.
4 жовтня 1918 року розпочалася робота сесії австрійського парламенту, на якій Голова української парламентської репрезентації Євген Петрушевич висловив сподівання на позитивне вирішення долі українського народу за нового устрою та поділ Галичини на українську і польську частини.
В умовах посилення відцентрових тенденцій 12 жовтня українська парламентська репрезентація прийняла рішення скликати у Львові «з’їзд мужів довір’я», який і мав вирішити майбутнє західноукраїнських земель.
Щоб запобігти остаточному розпаду держави цісар Австро-Угорщини 16 жовтня видав маніфест, яким надав право самовизначення підкореним народам та проголосив курс на перебудову імперії на федеративних засадах.
За таких умов, 18 жовтня у Львові зібрався з’їзд, на якому були присутні українські депутати обох палат австрійського парламенту та крайових Сеймів Галичини та Буковини, представники українських політичних партій, студентства та єпископат УГКЦ.
Представники Закарпаття надіслали лист підтримки ідеї об’єднання всіх українців Австро-Угорщини. На з’їзді було обрано представницький орган українського народу — Українську Національну Раду (УНРаду), ухвалено її статут та президію і в якості її президента обрано Євгена Петрушевича.
19 жовтня 1918 року відбувся з’їзд «мужів довір’я», який, на правах народних зборів, затвердив склад УНРади. Своїм першим маніфестом вона проголосила право українців на створення Української держави на українських етнографічних землях Австро-Угорської імперії — Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Передбачалося також, що національні меншини краю матимуть право на національно-культурну автономію.
25 жовтня 1918 року у Відні українська делегація офіційно повідомила цісарський уряд про створення УНРади й висунула вимогу передати їй владу у Галичині, а наступного дня Євген Петрушевич надіслав ноту президенту США Вудро Вільсону з проханням підтримки українського питання.
Однак затягування його вирішення політичними засобами та територіальні претензії поляків на українські землі спонукали представників УНРади вдатися до силових дій — в результаті повстання, яке розпочалося 1 листопада 1918 року у Львові, влада на території Східної Галичини та Північної Буковини перейшла до УНРади.
9 листопада було утворено Раду державних секретарів (Державний секретаріат), яку очолив Левицький, а 13 листопада УНРада ухвалила «Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», який визначив назву держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) та її кордони, що включали всі українські етнографічні землі Австро-Угорщини. Офіційно затвердженим гербом ЗУНР стало зображення золотого лева на синьому тлі. Вищим органом влади мали стати Установчі Збори, а до їх скликання керівництво ЗУНР покладалося на УНРаду та Державний секретаріат.
22 січня 1919 року делегація ЗУНР взяла участь у проголошенні Акту Злуки. 9 червня 1919 року, внаслідок поразки УГА, УНРада передала свої повноваження Петрушевичу і продовжувала свою діяльність й після окупації Галичини польськими військами у Відні та Львові аж до 1923 року.
Козаки та атомна енергія, військова демократія у Правому секторі та Азові
Козаки та атомна енергія, військова демократія у Правому секторі та Азові
Сьогодні з ветераном Правого сектору другом Тренером обговорюємо:
- марш слави УПА;
- День захисників і захисниць України проти “Дня захисника Вітчизни”;
- втрачений шанс на відродження козацтва – упередженість Феміди щодо націоналістів та можновладців;
- зростання тарифів та атомна енергія.
Раніше обговорювали потреби людей у вірі та офшорах, першого номера “слуг” та афрокамеру.