Передумови

Зранку 18 лютого протестувальники почали “Мирний наступ” з Майдану до Верховної Ради, який перетворився в запеклі сутички між майданівцями, силовиками й тітушками.

Тисячі мітингувальників пройшли Інститутською, потім змогли подолати кордони правоохоронців і вийти на вулицю Грушевського.

Загострення

Коли на вулицях поруч – Шовковичній, Липській, Кріпосному провулку – почалися сутички, силовики та тітушки відтіснили протестувальників звідси, а згодом захопили барикади на початку вулиці Грушевського, які майданівці утримували ще з “Вогнехреща” 19 січня.

Протистояння було й у Маріїнському парку. Вже увечері силовики змогли витіснити протестувальників з урядового кварталу вглиб Майдану, прорвавши барикади на Інститутській. Почався штурм, який влада назвала антитерористичною операцією.

Палали барикади, табір і Будинок профспілок, у якому на той час протестувальники розгорнули госпіталь.

В результаті зіткнень на Майдані та навколо нього 18 лютого загинуло 18 активістів, 500 – були поранені.

Ніч на 19 лютого

Всю ніч на 19 лютого тривало протистояння на Майдані. Однак зранку до протестувальників прибуло підкріплення з регіонів і їм вдалося повернути позиції по периметру Майдану Незалежності.

Після штурму лідери опозиції вчергове ходили на переговори до на той час ще президента Віктора Януковича. А по завершенню зустрічі повідомили, що штурму Майдану більше не буде – домовилися про перемир’я.

За офіційними даними, у ніч з 18 на 19 лютого загинуло 17 майданівців, понад 200 – були поранені.

Ніч на 20 лютого

В ніч на 20 лютого ситуація на Майдані загалом була спокійною, але зранку поновилися сутички з боку Інститутської.

Зранку “Беркут” і Внутрішні війська почали відступати з Майдану. Протестувальники сприйняли це як можливість до просування по Інститутській.

Активісти стали підійматися вулицею й потрапили під перехресний обстріл. Загинуло кілька десятків людей.

Цього ж дня до Києва прибула делегація з ЄС, аби налагодити переговори та припинити криваве протистояння. Цілий день та наступну ніч міністри закордонних справ Німеччини, Франції та Польщі спілкувалися з лідерами опозиції та Віктором Януковичем.

Поки йшли переговори, на Інститутській вже були зафіксовані десятки смертей. За офіційними даними, цього дня загинуло 48 активістів.

Втеча Януковича

Зранку 21 лютого з’явилася інформація, що Віктор Янукович готовий піти на дострокові президентські вибори.

Цього дня значна частина силовиків та спецтехніки залишили урядовий квартал. Опівдні президент та лідери опозиції у присутності делегації ЄС підписали угоду з врегулювання кризи, яка передбачала повернення до Конституції 2004 року, дострокові вибори президента та розслідування насильства на Майдані.

А ввечері весь Майдан попрощався із загиблими майданівцями, яких назвали “Небесною сотнею”.

На тлі протестів увечері Віктор Янукович у супроводі охорони вилетів до Харкова, а звідти через Крим втік до Росії.

Постраждалі

За різними оцінками, з 18 по 20 лютого 2014 року на Майдані та біля нього загинуло від 78 до 83 активістів. Наймолодшому з них – Назару Войтовичу було 17, найстаршому – Івану Наконечному – 83 роки.

Після 20 лютого від поранень померло ще понад 20 протестувальників.

Росія не з’явилась на війну, Заметіль 2022, Євробачення та Олімпіада.

Європейське об’єднання з вугілля та сталі

Початок об’єднанню Європи заведено рахувати від 9 травня 1950 року, коли французький міністр закордонних справ Робер Шуман публічно виступив з ініціативою, яка мала б покласти край напруженості з ФРН, спричиненої активною експлуатацією Францією промислового потенціалу окупованих нею німецьких регіонів Рейнланд, Рур і Саар.

Ще напередодні з цього питання у Парижі пройшли таємні консультації із представниками країн Бенілюксу. Після цього суть ініціативи була доведена до відома канцлера Конрада Аденауера. Він цілковито схвалив намір поставити франко-німецьке виробництво вугілля і сталі під управління наддержавного керівного органу в рамках організації, відкритої для участі інших країн Європи.

Вже 20 червня у Парижі під головуванням Монне розпочала роботу міжнародна конференція. Вона мала узгодити митні тарифи, кредитно-фінансову політику, створити управлінські, контрольні й судові органи.

Робота зайняла більше часу, ніж очікувалось. Лише 18 квітня 1951 року Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН та Франція уклали Паризький договір терміном на 50 років, яким заснували першу європейську наднаціональну організацію — Європейське об’єднання з вугілля та сталі (ЄОВС) зі штаб-квартирою у Брюсселі.

Європейський економічний союз

1 січня 1973 року відбулось перше розширення ЄЕС. Цього разу з третьої спроби до спільноти приєднались Великобританія, яка свого часу відмовилась стати країною-засновницею. Після Суецької кризи королівство передумало. Проте його заявки двічі ветувались президентом Франції Шарлем де Голлем, а також тісно пов’язані з ним економічно Данія та Ірландія. У 1962 році де Голль заблокував й заявку Норвегії, якій зі вступом до ЄЕС не пощастило і після його відставки, — на цей раз намір уряду відхилили власні громадяни на референдумі.

Наступне розширення відбулось лише через 8 років, коли після падіння диктатури «Чорних полковників» членом європейських спільнот стала Греція. По смерті своїх авторитарних правителів 1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

Європейський союз

Цього ж, 1986 року, в Люксембурзі був підписаний Єдиний європейський акт, який вніс суттєві зміни до Римських договорів тридцятилітньої давнини. Його головна мета — створити єдиний внутрішній ринок, запровадити спільну політику в соціальній сфері, галузі науково-технологічного розвитку та охорони довкілля. Також документ поширював інтеграційний процес на сферу зовнішньої й безпекової політики.

Прагнення перейти на вищий щабель інтеграції, знайшло відбиток в укладеному 7 лютого 1992 року Маастрихтському договорі. У ньому в назві «Європейська Економічна Спільнота» відмовились від означення «економічна». Цим країни підкреслили намір перетворити об’єднання 12 країн на політичну інституцію.

Смерть коктейлів Молотова та традиція української корупції.