СЬОГОДНІ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ДЕНЬ ЗАСНУВАННЯ ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»

Сьогодні ми згадуємо важливий день в історії Української Боротьби – 28 квітня 1943 року. Саме в цей день офіційно почався набір до української дивізії. Це був не просто військовий підрозділ, а вияв амбітності та цивілізаційного вибору цілого покоління.

В день формування славетної дивізії вкрай важливо розуміти й оцінювати цю подію не з позицій сьогодення, а в контексті тодішнього історичного періоду та з точки зору українця того часу.

Загальний склад дивізії був доволі молодим. Переважна кількість особового складу не була старша за 25 років. Це ті люди, які не змогли взяти участь у визвольних змаганнях, але були начувані про них. Це люди, що не встигли побачити на власні очі самостійну, соборну, могутню Україну, але вже відчули на собі всі жахи комунізму. У радянській Україні зникають тисячі діячів культури, все українське зазнає репресій, Українська Nація переживає голодомор. Майбутнім дивізійникам на той час вже була очевидною природа того зла, що нищить Українську Nацію.

Тож у кожного українця був особистий рахунок до комуністів, або принаймні була людина, за яку вони прагнули помститись. З цієї причини було очікувано, що коли оголосили набір до Галицької Дивізії, добровольців набралось чимало, а саме 84 тисячі людей, це у 6 разів перевищувало кількість наявних місць. В добу червоної окупації вже кожному було зрозуміло: якщо ти сам себе не захистиш зі зброєю в руках — тебе ніхто не захистить.

Стандарти, за якими формувалась українська дивізія, були вкрай високими. Українці активно проходили якісні вишколи й скеровувались до військових академій для здобуття офіцерського звання не зважаючи на вкрай скрутні умови для німецької армії. Також у вишколюванні молодих вояків брав участь Аверкій Гончаренко, один із перших старшин Армії УNР і учасник бою під Крутами. Полковник пройшов із дивізією всіма воєнними дорогами.

Однією з перших бойових задач дивізії, а точніше бойової групи «Байєрсдорф» створеної на основі 14-ї дивізії, була боротьба з радянськими партизанами, які в цей час значно активізувалися на старих польських кордонах і вторгалися на територію дистрикту Галичина. Партизани завдавали ударів по стратегічних комунікаціях, чим серйозно перешкоджали ефективне ведення бойових дій. Перший серйозний бій відбувся після тривалої роботи розвідки та висліджування радянського партизанського з’єднання, що очолював Сидір Ковпак. 4 березня поблизу села Хмелик почався бій в якому дивізійники мали за мету вибити партизан з місця їх дислокації. Бій тривав близько 5 годин і закінчився перемогою війська «Галичини». Партизани, побачивши, що військо засильне для них відступили. Втрати бойової групи дивізії склали двоє загиблих і шестеро поранених, для партизан втрати, як людські, так і матеріальні, були значно важчими. Бойове хрещення дивізійників важко не назвати славетним.

Більш відомою сторінкою історії дивізії є Бій під Бродами. Безпосередньо на фронт дивізія потрапила в неповному складі, оскільки значна частина все ще була в вишкільних таборах, або у старшинських школах. В бойові дії під Бродами дивізія вступила маючи близько 11.000 вояків. У надзвичайно важких умовах оточення та чисельної переваги радянських військ українські вояки тримали оборону завдаючи ворогу значних втрат. Попри тяжкі обставини та значні втрати особового складу – бойовий шлях дивізії не закінчився, велика кількість бійців прорвалася з оточення і продовжила службу.

28 вересня дивізія перемістилась до Словаччини для захисту району біля м. Жилини від партизанів. У Словаччині дивізія була добре зустрінута місцевим населенням, яке до комуністів ставилося переважно негативно. В кінці грудня 1944 року дивізія дістала наказ вислати на фронт до Південної Словаччини бойову групу для відбиття пролому Червоної Армії. Бойова група дивізії «Галичина» виконала своє завдання і в січні повернулася назад до дислокації дивізії.

Пізніше дивізія опинилася в Австрії, де брала участь у боях біля замку Гляйхенбер. У перші дні боїв дивізія відкинула противника і зайняла панівні висоти Гляйхенберг-когель і Штраднер-когель, і не дивлячись на ураганний вогонь артилерії і атаки піхоти, дивізія все-таки втримала центральну позицію – замок Гляйхенберг, останню битву було виграно.

Не дивлячись на всі спроби спаплюжити пам’ять про дивізію «Галичина», Українському Nаціоналісту завжди буде очевидно, що бійці дивізії обрали шлях відваги й самопожертви, ставши на передовій боротьби з комунізмом та за право України жити вільно. Їхній вибір був продиктований глибоким відчуттям обов’язку перед Nацією та бажанням покласти край стражданням Української Nації. Цей вибір є доказом незламного прагнення українців до самовизначення й готовності відстоювати свою позицію зброєю. Історія цієї дивізії — це історія про Nарод, який не чекав, а здобував своє місце в майбутньому.

Нехай пам’ять про 28 квітня 1943 року буде не просто датою, а нагадуванням: справжні Nаціональні здобутки починаються з віри у свою Велику Місію та з готовності діяти тут і тепер.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️

ЦЕНТУРІЯ ТЕРНОПОЛЯ ПРОВЕЛА ТРИДЕННИЙ ВИШКІЛ

Тернопільська ініціативна група Центурії провела відкритий триденний вишкіл для молоді організації та усіх охочих.

Програма включала теоретичну частину з фортифікації, де розглядали принципи облаштування захисних споруд.

Згодом учасники власноруч будували укріплення, працювали з інструментами та вчилися ефективно облаштовувати позиції.

Завершенням заходу стала страйкбольна заруба, де всі змогли застосувати набуті навички під час вишколу в дії.

Прокачуйся на максимум — включайся в Центурії!

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️

ЦЕНТУРІЯ ПРОВЕЛА ПОХІД З ЕЛЕМЕНТАМИ ТАКТИЧНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ В ЖОВТИХ ВОДАХ

Ініціативна група Центурії Жовті Води організувала енергійний похід для молоді організації.

Протягом маршруту представники організації відпрацьовували тактичні маневри та основи стратегічного мислення, демонструючи справжню командну роботу.

Мандруй, досліджуй, вивчай — включайся в Центурії!

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️

КРИМСЬКИЙ ПОХІД ПЕТРА БОЛБОЧАНА

09.04.1918 за ініціативою генерала Костянтина Прісовського і підполковника Петра Болбочана було сформовано Запорізьку дивізію УNР.

Наступного дня штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуковським. Українські вояки мали самостійно звільнити Кримський півострів від комуністів і визволили Севастополь. Чорноморський флот планувалось включити до складу українських збройних сил. Кримська група українських військ під керівництвом Петра Болбочана почала свій успішний наступ.

Червоні закріпилися на Перекопському та Чонгарському перешийках. Вони створили 2 лінії укріплень 8.5 і 5.5 км шириною. Близько 5000 українських добровольців за підтримки 2 бронепотягів і 12 броньовиків під час свого стрімкого наступу відірвались від союзних німецьких військ і розпочали підготовку до штурму перекопських укріплень. Українцям протистояли 12000 червоних, яких підтримувала польова і корабельна артилерія, кулеметні «гнізда» та бронепотяг. Німецьке командування скептично поставилось до приготувань українців. Командувач німецького 52-го армійського корпусу, генерал Роберт фон Кош, вважав наступ без підтримки важкої артилерії приреченим на провал.

Тим часом українці діяли швидко і сміливо. Обстеживши всі підступи до Перекопського та Чонгарського перешийків, розвідники визначили ділянку прориву – Сальківський міст через озеро Сиваш. В ніч на 22 квітня 20 українських розвідників сотника Петра Зелинського стрімкою атакою на мотодрезинах знищили охорону мосту і знешкодили закладені вибухові пристрої. Одразу за ними розпочали атаку бійці 1-ї сотні Республіканського полку, яких підтримали вогнем гармат і кулеметів українські бронепотяги. За ними рушили ешелони з піхотою і гарматами. Оборона була прорвана – червоні почали відступ до Сімферополя. Запорожці звільнили Джанкой, вузлову залізничну станцію. Тут підполковник Болбочан розділив свої сили. Рухома група в складі полку кінних гайдамаків і кінно-гарматного дивізіону полковника Алмазова рушила на Бахчисарай і Севастополь. Посилений захопленими броньовиками та артилерією, Республіканський полк здобув наказ наступати на Сімферополь.

24.04.1918 з розгорнутими знаменами запорожці увійшли до Сімферополя. Наступного дня гайдамаки підняли синьо-жовтий прапор над Бахчисараєм.

Кримський похід Запорозької дивізії Армії УNР став тріумфом українського війська, показав його здатність до реалізації складних військових операцій. Кримська операція продемонструвала нездатність соціалістичної УNР до твердих рішень, адже на вимогу німецького командування 27.04.1918 Болбочану було наказано покинути Крим. Тоді УNР фактично відмовилося від Криму через зовнішній тиск.

Після Кримської операції Болбочану буде доручено боронити північно-східні кордони України від червоних.

Того ж року гетьман Павло Скоропадський змусить Кримський крайовий уряд погодитися на входження Криму до складу України.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️