Провідник Українського Nаціоналізму, голова ОУN(б), автор Акту відновлення Української держави, людина зі стальною волею та вірою в ідею, яку вона вершила справою.
Nародився 19 січня 1912 р. в м.Тернопіль, походив з сім’ї священника, але обрав шлях Nаціоналізму, а не церковного служіння. Був названий Ярославом на честь князя Ярослава Мудрого. Вивчав право і філософію в Краківському та Львівському університеті, які згодом закінчив.
Ще юнаком Ярослав проникся небайдужістю до України та взяв участь у Nаціонально-визвольній боротьбі, вступивши в «Українську Nаціоналістичну молодь», а з часом долучившись юнаком до діяльності Української Військової Організації, а з 1929 р. — Організації Українських Nаціоналістів.
Час в лавах ОУN для Ярослава йшов не дарма, вже у 1930 р. він став окружним провідником ОУN Тернопільщини, трошки згодом у 1931 р. Стецька було призначено ідеологічним і вишкільним референтом Проводу Юнацтва ОУN на Західно-Українських Землях, паралельно з цим займався редакцією підпільних Nаціоналістичних видань «Бюлетень», «Юнацтво» та «Юнак». З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової Екзекутиви ОУN, ідеологічним референтом і редактором підпільних Nаціоналістичних видань.
Але очікувано Ярослав Стецько зазнав репресій та гонінь, що були неминучими для будь-якого Українського Nаціоналіста того часу, будь-кого хто вільної, соборної України. Арешт ідеологічно референта ОУN польськими окупантами став для нього справжнім випробуванням, випробуванням тіла та психіки. Щоб отримати свідчення польські поліціанти піддали його тортурам, у вигляді позбавлення сну. В таких умовах, без сну, він провів понад 200 годин, не давши жодного компрометуючого свідчення. На процесі в останньому слові заявив:
«Я виконував свій обов’язок, що мені диктувала моя приналежність до української суспільности. Я визнаю, що українська держава існує. Існує потенціально в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально і правно в душах наших.»
Засудили його до 5 років ув’язнення. У 1937 р. він був звільнений за амністією і продовжив свою діяльність. З розколом ОУN, Ярослав Стецько став на бік Степана Бандери, будучи з ним вихідцем з одного покоління галицької молоді та пройшовши спільний шлях становлення в ОУN.
З початком німецько-радянської війни, одразу після установчих зборів Українського Nаціонального комітету, Ярославу Стецьку надали повноваження 30 червня 1941 р. проголосити відновлення незалежності Української держави у Львові, що він і зробив. Менше ніж за місяць він на основі Nаціократичних принципів сформував уряд Української Держави, парламент (Раду Сеньйорів) та мережу українських управ в 223 районах Західної України та Правобережної України з власними підрозділами поліції. Попри тиск нацистів і їх вимогу відкликати Акт, він відмовився, за що був заарештований і ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення втік від нагляду гестапо, але був тяжко поранений на шляху до американської зони. Завдяки відданості побратимів, які організували його порятунок, Стецько вижив і продовжив свою боротьбу за Nезалежність України, попри тяжкі наслідки концтабору та поранення.
Але на цьому шлях його боротьби не закінчився, після ІІ світової війни, у 1945 р. Крайовою конференцією ОУN(б) Стецька було обрано членом бюро Проводу ОУN, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. Ярослав Стецько в еміграції розпочав масштабну антикомуністичну діяльність. 16 квітня 1946 р. Ярослав Стецько очолює Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Під його проводом АБН став рушієм політичних та дипломатичних ініціатив у країнах Південно-Східної Азії, Африки та Латинської Америки.
У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУN(б), яку він очолював до кінця свого життя. Останні роки життя він провів у США, куди перемістився закордонний центр ОУN (б). Ярославу Стецько вдалося зберегти ядро організації та нав’язати офіційні відносини з багатьма урядами. 26 січня 1955 р. Ярослав Стецько мав офіційну зустріч з іспанським каудильйо Франсіско Франко, а 18 жовтня того ж року зустрівся з Чаном Кайші, головою антикомуністичної Китайської Республіки (Тайвань). Були контакти на найвищому рівні і з американською владою – прем’єра Української Держави на вигнанні приймали президенти-республіканці Річард Ніксон і Рональд Рейган, відомі своєю активною антикомуністичною позицією. вмер в прихильному віці. Його спіткав рак, що виник внаслідок складностей життя і боротьби справжнього Українського Nаціоналіста.
Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️
