Революція – докорінна зміна суспільно-політичних, економічних, культурних поглядів та моральних переконань Нації. У цьому тексті мова піде не про Революцію Гідності її результати, досягнення і зради, а про паростки прояву національної свідомості у Білорусі.
Відсутність національного лідера, який би очолив протести і повів людей за собою, який би надихав їх на кардинальні зміни і давав протестуючим розуміння, що перемога буде за ними, є головним каменем спотиканням на шляху до національної революції. А ті обличчя опозиції, в яких білоруси вірили і яким давали кредит довіри – виявилися неспроможними стати на чолі протесту. Відсутність національного лідера також ускладнила ситуацію і тим, що в умовах коли влада відключила електронні засоби зв’язку, групи людей втратили координацію між собою і не змогли як слід згуртуватися та дати опір.
Таким чином, протест перетворюється на броунівський рух демонстрантів з переходом у локальні сутички із значно завищеними і краще підготовленими омонівцями, свавільні дії яких викликають відчуття несправедливості й розуміння того, що процес десовєтизації у Білорусі тільки починається. І це вже питання часу, коли він досягне свого апогею.
Друге – це розподілення голосів. За тривалий час свого правління Лукашенко і підконтрольні йому структури, досконало вивчили методи фальсифікації та протягом 26 років вміло застосовували їх на практиці. Знову ж таки, відсутність у сучасної білоруської опозиції чіткої та радикальної риторики, і присутність закликів до мирного протесту, іще один показник того, що завдання з відстоювання результатів виборів лягає на плечі звичайних громадян без підтримки справжнього національного лідера.
