Після убивства у травні 1938 року Павлом Судоплатовим Євгена Коновальця на чолі Організації Українських Націоналістів стає один з його найближчих соратників Андрій Мельник.
11 жовтня 1938 року ПУН винесена постанова про призначення полковника Андрія Мельника головою Проводу Українських Націоналістів. У жовтні того ж року, Мельник видав заклик до членів ОУН, щоб вони підтримали закарпатських українців у боротьбі за незалежність.
21 липня 1939 року, у Венеції в присутності Голови ПУН Полковника Андрія Мельника та Президента Карпатської України Августина Волошина, підписується Акт взаємовідносин і напрямних співпраці між Проводом Українських Націоналістів і Урядом Карпатської України.
У червні 1939 року, між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Пруссію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників. Андрій Мельник зустрічався з головою Абверу Вільгельмом Канарісом.
За спогадами Осипа Бойдуника, відмовився від повстання на тилах польської армії у випадку війни, якщо не буде чіткої позиції щодо незалежності України.
26 серпня 1939 року в Римі відбувся II Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націєкратії, головою ОУН надалі обрано Андрія Мельника.
Розчленування Польщі у 1939 році дозволило вийти на свободу ув’язненим на Варшавському процесі оунівцям. Серед них був і Степан Бандера, який наприкінці січня 1940 року прибув до Рима на переговори з Мельником.
Серед його вимог були кадрові ротації, корекції зовнішньополітичного курсу, переїзд ПУН до нейтральної Швейцарії та створення двох зовнішньополітичних центрів — для роботи з Німеччиною з одного боку, та США і Великою Британією з іншого.
Після відмови Мельника прийняти ці вимоги, 10 лютого 1940 року в Кракові відбулася нарада крайового активу, на якій було прийнято рішення про створення революційного проводу ОУН на чолі з Бандерою для керівництва рухом на західноукраїнських землях та у Генеральному губернаторстві.
Також було ухвалено акт-звернення до Мельника з вимогою усунути зі складу ПУН Барановського та Сеника, яке потрапило до адресата на початку квітня. У відповідь Мельник оголосив революційний провід незаконним, а Бандера та його найближчий соратник Стецько мали постати перед трибуналом ОУН.
У середині квітня Провід пішов на створення Окремої комісії, яка мала залагодити конфлікт, але ситуація дедалі більше виходила з-під контролю Мельника і 16 квітня комісія підтримала Бандеру та його соратників.
10 серпня Бандера звернувся з листом примирення до лідера ОУН, натомість Мельник дав команду «навести порядок» в лавах організації й трибунал виключив Бандеру і його соратників з лав ОУН.
Це остаточно розділило її на дві фракції, які увійшли в історію за прізвищами своїх провідників — ОУН-мельниківців та ОУН-бандерівців. Організаційне оформлення бандерівської фракції завершилося у квітні 1941 року після проведення II Великого (краківського) збору ОУН, на якому було затверджено Революційний Провід та програму фракції ОУН(б).
.jpg/440px-Anne_Stine_Moe_Ingstad_(1918-1997).jpg)
