Категорія: Uncategorized

25 вересня 1914 року відбулось перше бойове хрещення УСС. Того дня сотня Осипа Семенюка атакувала російських кіннотників на дорозі Турка–Сянки. Як писав Степан Ріпецький: «Вперше від бою під Полтавою пролилась на історичнім побоєвищі світу – українська кров за Україну. Пролилась кров перших українських вояків новітньої історії України — не за кого іншого, і не за що інше, а тільки і єдино за Україну».

Формування Легіону Українських Січових Стрільців розпочалось 6 серпня 1914 року. 3-го вересня вояки УСС склали в Стрию присягу на вірність цісарю і виїхали на Закарпаття для доформування та вишколу, однак він був короткочасним. Російські війська захопили Львів, взяли в облогу фортецю Перемишль і продовжували наступ на Краків. Тим часом окремі з’єднання 8-ї російської армії були спрямовані на перехід карпатських перевалів з метою прориву до Угорщини. Зокрема, на Ужоцький перевал наступала 2-га Кубанська кінна дивізія. Для оборони перевалу австрійці змогли зібрати лише кілька батальйонів ляндштурму (ополчення). Тому до Карпат розпочали відправку окремих підрозділів Українських Січових Стрільців.

10 вересня першою проти противника виступила сотня Василя Дідушка, яка займалася розвідкою і виконувала охоронні функції. Для її підтримки направляли інші сотні Українських Січових Стрільців. Хоча сотня Дідушка першою вийшла на поле, першою зустрітися з ворогом судилося сотні Семенюка.

25 вересня чета Степана Пеленського здійснила напад із засідки на козацьку старшинську розвідку на дорозі з Турки до Сянок, що за 3 км на північ від Ботельки Вижньої. Під час цієї сутички стрільці поранили кількох козаків, вбили двох коней та захопили одного старшинського коня з усім спорядженням. Цей ворожий підрозділ також обстріляла друга чета під командуванням Богдана Гнатевича, яка вирушила на розвідку до Турочок. Перший бій пройшов успішно, і втрат вдалося уникнути. Наступного дня не було ніяких зіткнень. Однак 27 і 28 вересня сотня Семенюка вела запеклі оборонні бої за Сянки та Ужоцький перевал проти численніших російських сил. В той же час, австрійське командування планувало організувати групи стрільців УСС по 20 осіб для ведення розвідувальної та диверсійної діяльності в тилу російських військ у Карпатах.

«Ці перші бої У.С.С. в обороні карпатських переходів розгорнули вступну сторінку історії визвольних змагань українського народу. Стрільці станули до бою, втративши свою батьківщину, галицьку землю і в часі найслабшого опору австрійської армії. Вони були каплиною в морі світових змагань, малим кільцем у могутньому панцирі озброєної Европи. Не мали за собою ні могутніх протекторів, ні справедливого зверхника, що розумів би їх змагання та зумів гідно оцінити ідейний порив. Навпаки, в перших днях воєнної служби стрінули У.С.С. лише байдужність, або й недовіря», — саме так Осип Думін описав бойове хрещення стрілецтва.

Вивчай славетну історію разом з нами — включайся в Центурії!

6 серпня 1914 року — день створення Легіону Українських Січових Стрільців.

В цей день Головна Українська Рада у Львові розповсюдила відозву про набір добровольців до українського підрозділу в складі австро-угорської армії. Це був прорив для українців Австро-Угорщини, адже останнє Nаціональне збройне формування українців австрійська влада розформувала в 1850 — Батальйон руських гірських стрільців (створений в 1849 з добровольців, допомогав урядовим військам боротися проти угорських і польських повстанців).

До появи Українських січових стрільців спричинила 1-а світова війна. 1 серпня 1914 р. українські депутати і громадські діячі створили у Львові Головну Українську Раду, яка поставила перед австрійським командуванням вимогу про організацію окремого українського підрозділу. Відень погодився.

6 серпня 1914 у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення ГУР «до всього Українського Nароду» з закликом записуватися до УСС. Відгукнулося 28 000 добровольців, але уряд дав добро лише на набір 2500 (ядро легіону — члени організацій Січ, Сокіл, Пласт).

Узимку 1914-15 УСС у складі 130-ї бригади боронили карпатські переходи. Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня – 3 травня 1915. Далі УСС славно билися за Лисоню, під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями. За час боїв УСС довели відданість династії Габсбургів і свою боєздатність, тому легіон був розширений до полку, але подальшому розширенню Січових Стрільців австрійське командування опиралося.

У грудні 1917 р. колишні полонені росіянами в Карпатах офіцери УСС в Києві сформували Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, який став фактично гвардією УНР в 1918-1920 рр. і розрісся до цілого корпусу.

У лютому 1918 р. УСС у складі австрійської армії вирушили у похід в Україну, допомагати виганяти Червону армію. УСС взяли участь в бою за Олександрівськ (Запоріжжя), де спільно з Кримською групою Армії УНР розбили червоне угрупування. УСС базувалися на Херсонщині і Запоріжжі, були приписані до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа, що захоплювався українською культурою. Потім УСС перевели на Буковину через відмову боротися проти загонів Нестора Махно. Після розвалу Австро-Угорської імперії УСС стали елітною частиною Української Галицької Армії, брали участь у боях з поляками за Львів в листопаді 1918, Вовчухівський і Чортківській операціях, спільному поході армій ЗУНР і УНР проти червоних влітку 1919. У вересні 1919 УСС в Жмеринці вдруге зустрілися з махновцями — як з союзниками в спільній боротьбі проти червоних. В 1920 р. велика кількість вихідців з УСС створила Українську Військову Організацію — зародок ОУN.

Українські Січові Стрільці заслужили славу на лише співвітчизників, а і по всій Австро-Угорщині. Це далося взнаки в 1943 р., коли губернатор дистрикту Галичина Генерал-Губернаторства ІІІ Райху бригадефюрер СС Отто Вехтер (родом з Австрії) переконав райхсфюрера СС Генріха Гіммлера дати дозвіл на формування 14-ї дивізії Зброї СС «Галичина». В дискусіях Вехтер переконав Гіммлера саме апелюванням до прикладу участі в 1-й світовій війні на боці Австро-Угорщини Легіону Українських Січових Стрільців, які вірно служили германській династії і не зрадили своєї присяги аж до розвалу імперії. Це переконало Гіммлера і він погодив формування не менш легендарної дивізії СС «Галичина», яка мала стати основою для цілого українського корпусу СС з 3-х дивізій — гренадерська «Галичина», танкова «Львів/Лемберг», гірськострілецька «Карпати». Та сформувати встигли лише дивізію «Галичина», яку по праву вважали спадкоємицею легіону УСС, а абревіатуру СС більшість галичан розшифровували не інакше, як Січові Стрільці. А тисячі молодих добровольців:

В далекому 2005 р. існувала в Україні ГО “Донецкая республика”. Заснована була в Донецьку, політичній “вотчині” Віктора Януковича, без чийого відома нічого в Донбасі не відбувалося. Активісти “Донецкой республики” проводили публічні акції, в тому числі в Києві. Охороняла ці акції українська міліція. Курували цю ГО з Кремля. Ця організація виступала проти основ конституційного ладу та сильної української держави, не підтримувала Збройні сили України. В 2014 р. ця ГО була використана для розгортання російського гібридного окупаційного проекту “Донецкая Народна Республика”.

Не подобалася днр-ам ряд статей Конституції України, спиралися на іноземну силу, у важкий час підірвали єдність держави. На весь інтернет і з численних російських ЗМІ спікери ДНР отруювали мозок українців антимілітарною пропагандою, яка полягала у поясненні, чому не треба підтримувати ЗСУ і добровольчі батальйони в Антитерористичній операції.

Хто публічно підтримав медійну позицію ДНР і РФ на початку війни, в 2014 р.? Олена Шевченко, голова лгбт-організації “Інсайт”. Вона лишила ось такий допис в Facebook у 2014 р.: “Тем кто интересуется почему “ми” и ЛГБТ не собирают деньги для вооружения нашей армии. Отвечаю: ми НЕ ИНВЕСТИРУЕМ В ВОЙНУ И УБИЙСТВА. Война не имеет ничего общего с правами человека”.

За каденції якого Президента в Україні почав діяти ГО Київпрайд? У 2012 році за каденції проросійського президента Віктора Януковича. В якому році в Україні офіційно відбувася перший Київпрайд – в 2013 р. Тоді 80 фріків охоронялися кількома сотнями міліціонерів. Захід в центрі Києва, безумовно це було погоджено міністром внутрішніх справ Захарченком Віталієм, громадянином РФ. Між іншим З кінця лютого 2014 р. в розшуку СБУ, постійно проживає в РФ. Саме він був одним з архітекторів кривавих розгонів і розстрілів протестувальників Революції Гідності.

Цікаво, як з одного боку проросійські сили підтримували сепаратизм в Україні, а з іншого боку сприяли розвитку лгбт-руху.

Одною з двох офіційних уповноважених Київпрайду є Анна Шаригіна. В 2023 р., висловлюючи свою позицію щодо перейменування одної з вулиць Харкова, вона назвала покидьком полеглого Героя України, командира добровольчого підрозділу “Фрайкор” Георгія Тарасенка, який загинув під час оборони Харкова. Можливо це тільки її позиція, бажати смерті діючим командирам підрозділів Сил Оборони України?

Аж ніяк, в 2022 р. засновниця «Ukraine.pride» Софія Лапіна бажала смерті іншому командиру-добровольцю – Євгену Карасю, побажавши йому: “сподіваюсь тебе шлюху там і йобнуть”. Писала вона це, сидячи у Мюнхені і ностальгуючи за СРСР, адже її власний опис сторінки Фейсбук був “Made in 1990 in USSR”. Ця ностальгія цілком обгрунтована, адже саме в 1920-х рр. в СРСР комуністична партія проводила соціальні експерименти по ліквідації інституту шлюбу та нормалізації одностатевих відносин.

UKRAINE PRIDE – лгбтік-організація, за їх словами, “об’єднує адвокацію прав людини, культуру та мистецтво”. Серед співзасновників його був громадянин РФ і Таджикістану Імамов Улугбек, зараз проживає в Берліні, де судячи з його розповідей в Інстаграм, бореться з суїцидальними думками, “чистить простір” сирійськими травами та ходить у “рітріти”.

На початку 2022 р. величезна кількість “лгбт-активістів” за дивним збігом опинилася у Німеччині, отримавши в соціальних мережах глузливу назву “ТРО-Мюнхен”. Дехто після перемог ЗСУ повернувся до України, відновивши свою деструктивну діяльність на українській землі, а дехто досі в лавах “мюнхенського тро”.

Лгбтік намагається влізти і у військове середовище, проводячи там справжні інформаційні диверсії. Наприклад, публічне проголошення свого сзч від засновника ГО “Українські лгбт військові” Сергія Гнєзділова 1 вересня 2024 р. на “Фестивалі думок у Києві” і ціла кампанія в лівих змі по виправданню цього вчинку та популяризації персони Гнєзділова. Ще більш цікавим є вибір Гнєзділовим свого адвоката – Олександр Щадрін, захисник мера-сепара Нелі Штепи та очільника Антимайдану Топаза. Та і сам Щадрін відкрито засуджував Революцію Гідності.

Шукаючи обрії для побудови майбутнього, маємо знати на чому стоїть фундамент нашого Nаціонального будинку – Української Держави. Це ХV сторіччя.

XV сторіччя – це доба, коли права людей залежали від обов’язків, які вони на себе взяли – в суспільстві замість лицемірної рівності панувала природна ієрархія.

XV сторіччя – це доба існування Великого князівства Литовського і Руського, в якому проживали пращури сучасних українців, литовців й білорусів. Державне право ВКЛР ґрунтувалося на праві Київської Русі, в руська мова була панівною.

XV сторіччя – це легендарна битва під Грюнвальдом 1410 р., в якій об’єднані війська Русі-України, Польщі та Литви розбили Тевтонський орден хрестоносців та зупинили сторічний німецький натиск на схід.

XV сторіччя – це всебічний розвиток суспільства Русі-України, наприклад відкриття першої друкарні у Львові в 1460 р. і першої артилерійської майстерні, знову ж таки у Львові, в 1468 р. У 1481 р. Українець Юрій з Дрогобича стає ректором найстарішого в світі університету – Болонського, та друкує там свої книги латиною, зокрема “Прогностичну оцінку поточного 1483 року”, що вийшла друком у Римі 7 лютого 1483 р.

XV сторіччя – це домінування над Москвою. У 1404 р. великий князь литовський і руський Олександр – Вітовт приєднує Смоленськ, у Новгороді й Пскові на княжі столи були посаджені ставленики Вітовта. За його життя внаслідок війн з Москвою, від неї відходять Вязьма, Козельськ, Мценськ та входять до складу Великого князівства Литовського і Руського. Тверський і рязанський князі визнають васальну залежність від Олександра-Вітовта.

XV сторіччя – це королівський з’їзд Європи у Луцьку 1429 р. на заклик Великого князя Литовського і Руського Олександра-Вітовта, на який прибув, зокрема, імператор Священної Римської імперії Сигізмунд І Люксембург.

XV сторіччя – це доба справжнього відродження нашої Батьківщини після важкого “татарського потопу” ХІІІ ст. Ми повертаємо собі наше чорноморське узбережжя. Великий князь Литовський і Руський Олександр-Вітовт визволяє від татар Південь України та закладає там кілька фортець, що стали початком сучасних міст Одеси й Миколаєва.

XV сторіччя – це поява козацтва на теренах України, яке боронило Батьківщину від мусульманської навали. Козаки в 1489 р. брали участь в поході польського короля Яна Ольбрахта проти кримських татар. Козаки служать в загонах київського воєводи та черкаського намісника Великого князівства Литовського і Руського. У 1492 р. козаки вже самостійно беруть на абордаж турецьку галеру біля фортеця Тягиня, звільняючи українських бранців. А в 1493 р. в складі війська князя Богдана Глинського, намісника великого князя у Черкасах, беруть штурмом турецьку фортецю Очаків.

XV сторіччя – це заснування уряду великого гетьмана литовського, командувача усім військом Великого князівства Литовського і Руського – першим великим гетьманом у 1497 р. став волинський князь Костянтин Іванович Острозький, що увійде і історію своєю легендарною перемогою під Оршею над військом Московського царства.

XV сторіччя – це прихід Магдебурзького права в українські міста, яке надавало станове самоуправління та власне судочинство, господарські привілеї, що в сукупності значно сприяли розвитку міст в Україні. Магдебурзьке право отримали Стрий та Володимир-Волинський у 1431 р., Луцьк у 1432 р., Снятин у 1442 р., Мукачеве у 1445 р., Рівне у 1492 р., Київ у 1494 р. Магдебурзьке право було ліквідовано в Україні тільки за часів Російської імперії.

Прагнучи закріпити суб’єктність України в майбутньому Балто-Чорноморському союзі, ми, Українські Nаціоналісти ХХІ сторіччя, водночас дивимося на приклад XV сторіччя. А саме на успішне упокорення Московії союзними військами українців, литовців і білорусів, єдиний економічний простір від Балтики до Чорного моря та бурхливий розвиток України.

Ми пишаємося XV сторіччям Русі-України та нашими славними пращурами, які не знали слабкості і рівності, встановлюючи свій порядок на грані двох світів!