ПРОГОЛОШЕННЯ КУБАНСЬКОЇ NАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

16 лютого 1918 року в Катеринодарі (нині Краснодар) Кубанська Рада урочисто проголошує створення Кубанської Nародної Республіки. Цей вкрай важливий акт прояву української Nаціональної свідомості став результатом глибоких суспільно-політичних процесів, що відбувалися на Кубані в період революційних потрясінь. Проголошення Nезалежності мало на меті зберегти суверенітет кубанського краю перед загрозою більшовицького терору та стати частиною Великого Українського Nаціонального відродження.

Причини, що спонукали Кубанську Раду до цього кроку, були комплексними. Nаціональна самосвідомість серед кубанських козаків, більшість з яких мала українське коріння, лише зміцніла під впливом Української революції 1917 року та змусила кубанське козацтво переглянути своє минуле в контексті Російської Імперії. Проголошення Української Nародної Республіки та її боротьба за Nезалежність викликали підтримку серед кубанців, які бачили в Україні автентичного союзника, а більшовицький переворот та посилення агресивної політики Леніна щодо козацтва ж створили безпосередню загрозу для кубанського краю і визначили курс кубанського козацтва.

Відразу після проголошення Nезалежності її уряд опинився в складній ситуації, оскільки Кубань в умовах розвалу Російської держави опинилася між двома вогнями: з одного боку, більшовицькі війська, що прагнули встановити контроль над регіоном, з іншого денікінська армія, що виступала за відновлення централізованої Російської імперії, не визнаючи ані кубанської, ані української Nезалежності.

У березні 1918 року делегація Кубанської Ради на чолі з Миколою Рябоволом прибула до Києва, прагнучи укласти федеративний союз з Українською Nародною Республікою. Проте УNР, виснажена боротьбою проти більшовиків фізично не могла надати Кубані належної підтримки.

Ситуація дещо змінилася після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. Українська Держава стала більш організованою та стабільною, з огляду на це контакти з Кубанню активізувалися. Влітку 1918 року кубанська делегація офіційно звернулася до Гетьмана з проханням про військову та економічну допомогу. Скоропадський підтримував ідею тіснішої інтеграції Кубані з Україною й розглядав можливість включення її до складу своєї держави на автономних засадах, однак ці плани залишилися нереалізованими через внутрішні суперечності КНР.

Головною внутрішньою проблемою стало протистояння між двома політичними таборами: прихильниками Nезалежності Кубані та федералістами, які прагнули союзу з Білим рухом.

Антон Денікін розглядав Кубань як частину «єдиної та неподільної Росії» й відкидав будь-які спроби автономії чи зближення з Україною (суб’єктність якої також принципово заперечував). Денікінські війська, прийшовши на Кубань, як союзники, почали поступово встановлювати власний військовий режим, ігноруючи існування Кубанської Nародної Республіки. Це прикривалося потребою порядку під час воєнного стану та тимчасовим обмеженням самоврядування – фактично ж це було поступове знищення КНР. Поки козаки билися з червоними на фронті, в кубанському тилу денікінці готували державний переворот. Так і не об’єднавшись з Україною кубанське козацтво опинилось на межі катастрофи.

Кубанська Рада, яка раніше проголосила Nезалежність та прагнула об’єднання з Україною, була розігнана, а кубанські отамани та діячі, що підтримували Nаціональну ідею, зазнали переслідувань. Денікінці здійснювали масові арешти, розстріли та депортації, знищуючи всіх, кого підозрювали у симпатіях до самостійницької ідеї або зв’язках з українським рухом. В тіні більшовицької загрози роздертому внутрішніми суперечностями суспільству довго проіснувати було не суджено.

Коли в 1920 році більшовики остаточно здобули контроль над Кубанню, вони довершили розпочате денікінцями знищення кубанської автономії. Репресії набули тотального характеру: було ліквідовано козацьке самоуправління, розгромлено інтелектуальну та військову еліту, а населення зазнало терору, який продовжився колективізацією та Голодомором. Таким чином, боротьба Кубанської Nародної Республіки за Nезалежність була жорстоко придушена як білим і червоним терором, а український Nаціональний рух на Кубані — фактично ліквідований.

Проголошення Кубанської Nародної Республіки стало важливою, хоч і невдалою спробою кубанських українців реалізувати право на самовизначення. Ця подія мала велике значення для Української Nації, оскільки на віки засвідчила прагнення Кубані до єдності з Україною. Попри військово-політичні труднощі та зрештою окупацію більшовиками, ідея єдності Кубані та України залишилася частиною історичної пам’яті та Nаціональної свідомості українців.

Кубань стала об’єктом жорсткої русифікації, що значно послабило її Nаціональну самобутність не тільки в Російській Імперії, під окупацією «білої» армії, чи більшовицької Росії, а й в сьогоденні.
Попри століття русифікації та спроби стерти її українську ідентичність, пам’ять про справжнє коріння Кубані живе і житиме в серцях українців. Її культурна та історична спадщина це не лише минуле, а й невід’ємна частина українського майбутнього, що формується силою Nаціональної свідомості та історичної спадщини.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️

ЦЕНТУРІЯ ПРОВЕЛА ТРЕНІНГ З ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ У НІКОПОЛІ

Бійці Дніпровського осередку Центурії провели заняття з медицини для співробітників супермаркету у Нікополі.

Представники організації пройшлись по протоколу MARCH, продемонструвавши, як діяти холоднокровно та впевнено в будь-яких екстремальних ситуаціях.

Жителі Нікопольщини живуть під постійними обстрілами ординців, тому повинні знати, як швидко та правильно надавати домедичну допомогу.

Стань профі з медицини — включайся в Центурії!

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️

ДМИТРО МИРОН-ОРЛИК ПРО NАЦІЮ І ПРАВО

Право по своїй істоті мусить випливати з духа Nації, з Nаціональної свідомості, характеру й моралі та мати на оці добро й розвиток Nаціональної спільноти.

Український Nаціоналізм протиставляється індивідуалістично-формалістичному правові, опертому на поняття римського права, що має на оці охорону одиниці та збереження державного порядку. Український Nаціоналізм протиставляється також матеріалістично-класовому понятті права у совітській дійсності. Український Nаціоналізм творить свою систему Українського Nаціонального права, що випливає з Nаціональної свідомості й з Nаціонального характеру, віддзеркалює розвиток цілого Nаціонального життя і є оформленням волі та Iдеї Nації.

Nація творить право. Держава надає правові відповідного оформлення, санкцій і виконавчої сили. Державна влада є лише органом права, якого джерелом є Nація. Поневолена Nація творить своє право, свої правні ідеї, бо не признає окупантської влади й з нею бореться. Нові правні форми й засади повставали революційним порядком. Французька революція витворила нову правну систему. Також Nаціональні революції поневолених народів були підставою для повстання нового права пр. революція Хмельницького.

Український Nаціоналізм розбудовує цілу правну систему на Nаціональному принципі: добро й охорона Nації є підставою цивільного (спадкового родинного) карного й політичного права. Тому нас, українців, обов’язують закони Української Nації й революції. Ворожі правні системи є фізичним насильством і безправ’ям, проти якого ми боремося за українську владу, силу та право. Українська правовість є сильно зв’язана з Nаціональністю. Українська правовість це українська «правда», свідомість обов’язків і внутрішнього ладу.

Nація є підметом і джерелом права, держава чи Вождь є лише речником і органом правних функцій Nації, що діють як виразники волі Nації. Також воля механічної припадкової більшості демоліберального парламентаризму не є виразником і творцем права. Лише воля Nації та її добро є мірилом права, бо лише Nація виявляє волю і тяглість життя цілого ряду поколінь і означує дальший розвиток цілості на будуче. Також джерелом права не може бути воля одного класу колись родової аристократії й династії, а тепер воля пролетаріату коштом безправного поневолення цілої Nації.

Дмитро Мирон «Орлик». Ідея і Чин України. Вишкільний підручник з Українського Nаціоналізму для членства ОУN і старшинських кадрів УПА.

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️

ПОВСТАННЯ В ЛУК’ЯНІВСЬКІЙ В’ЯЗНИЦІ

В 1922 році червоні зуміли підступом захопити в полон більшість отаманів Холодного Яру та запроторити їх до Лук’янівської в’язниці у Києві. В полон потрапили усі командири повстанських підрозділів, крім Івана Черноусова “Чорного Ворона” та Герасима Нестеренко “Орла”. Російські комуністи думали, що отримавши більшість отаманів у свої лапи, зможуть під тортурами вивідати усі таємниці холодноярського підпілля, а потім провести судилище і безкарно розстріляти українських отаманів.

Та нічого не вийшло. Отамани Холодного Яру були чоловіками, всередині яких палав вогонь боротьби. Стати безвольними жертвами комуністичної машини терору було не в їх природі.

9 лютого 1923 року о 8:30 засуджені до розстрілу холодноярці підняли повстання. Його очолив Ларіон Загородній захопили 14 рушниць з набоями та розпочали останній бій в своєму житті, останній бій українських сил проти червоних у Києві під час Перших визвольних змагань. Майже 4 години в центрі Києва точився бій. Отамани загинули в бою, на українській землі, як справжні герої України. Вони знайшли можливість продовжити боротьбу навіть тоді, коли ворог запроторив їх за ґрати.

Якщо буде здаватися, що ситуація безвихідна і продовжувати боротьбу за Українську Державу неможливо – згадайте Ларіона Загороднього, його отаманів і козаків.

Під час повстання у Лук’янівській в’язниці загинуло 38 борців за волю України. Згадаємо відомі нам імена цих Героїв:

  • отаман Холодного Яру і Чорного лісу Ларіон Загородній,
  • отаман Мефодій Голик “Залізняк”,
  • отаман Юрій Дроботковський “Чорнота”,
  • отаман Денис Гупало,
  • отаман Сергій Захаров,
  • отаман Київщини Гайовий (він же Іван Грисюк з с.Дорогинки Фастівського р-ну),
  • його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР,
  • “найвідданіший козак” отамана Гайового, Григорій Олійник,
  • командир 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії Кость Здобудь-Воля з Кубані,
  • козак-холодноярець Олексій Добровольський,
  • козак-холодноярець Корній Черкас,
  • Іван Ляшенко, підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка) з Криворіжжя,
  • сотник корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола Опока з Галичини,
  • сотник корпусу Січових стрільців Армії УНР Михайло Турок з Галичини.

Слава Героям!

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️