Криворізький осередок Центурії спільно зі спортивним клубом «Культ Nожа» проводить регулярні тренування з ножового бою для молоді організації.
Бійці відточили основні фінти ножового бою, відпрацювали як правильно заплутувати суперників в бою, прокачали координацію та навички швидкого виявлення загроз.
Вчись захищатись та атакувати — включайся в Центурії!
Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️
Микола Міхновський – ім’я того, кого ми називаємо батьком Українського Nаціоналізму. Саме він дав Nашій Nації ідею самостійної України, в часи коли навіть ідея української автономії здавалась абсурдною. Юрист, громадський діяч, організатор українського війська, автор маніфесту «Самостійна Україна» — у нього багато регалій, але в першу чергу він фундатор головного Nаціоналістичного принципу «Україна для Українців».
Народився він на Полтавщині у сім’ї священника, але шлях батька не обрав. Микола Міхновський походив зі старовинного козацького роду, його батько знав чимало українських пісень та козацьких дум, які стали базою для формування світогляду хлопця. Закінчивши гімназію, Міхновський вступив до Імператорського університету Святого Володимира (нині КНУ ім.Тараса Шевченка), де вступив до Братства Тарасівців та став співавтором їх програмного документа «Profession de foi молодих українців (Символ віри для молодих українців)». Але реалізувати свої ідеї тарасівці не змогли, практично усі його члени опинилися за ґратами. Міхновському пощастило уникнути покарання. В Києві молодий Микола разом з друзями регулярно відвідував квартиру українського громадського діяча Олександра Кониського, автора першої короткої ідеологічної праці «Український Nаціоналізм» (1875 р.).
Згодом Міхновський переїхав до Харкова, де успішно займався адвокатською справою. Йому навіть вдалося врятувати кількох українських діячів від смертної кари, внаслідок чого швидко здобув популярність і влився у місцеву українську громаду. Під його керівництвом студентська громада влаштувала концерт на честь 100-річчя «Енеїди» Івана Котляревського, а також виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, де закликав до боротьби за волю Українського Nароду. Багато хто скептично сприйняв його заяви, та все ж він зміг запалити вогонь в серцях молодих пасіонаріїв.
Пізніше Міхновському випав шанс написати програмну статтю для Революційної Української Партії. Тоді ж Микола викладає всі свої ідеї в маніфесті «Самостійна Україна». Однак через наявність ідеологічного розколу в партії, де гору почали брати марксисти, він покидає ряди РУП.
«Самостійна Україна» та викладені в ній ідеї на свій час були справжнім проривом в Українській Nаціональній думці. Маніфест мав ефект справжньої ідеологічної бомби, яка вибухнула. Випереджуючи час, він оголосив Самостійну Україну святою метою для Української Nації і протиставив проти себе прихильників всесвітнього гуманізму (комуністів, соціалістів, лібералів і соціал-демократів) не зважаючи на те, що ці ідеології набували популярності серед мас.
На фоні популяризації занепадницьких ідей гуманізму та популярності марксистів, Міхновський почав об’єднувати українських самостійників і заснував Українську Nародну Партію.
В одній із статей УНП він проголошує і досі актуальні слова:
«Головна причина нещастя нашої Nації — брак Nаціоналізму серед широкого її загалу. Вплив московської культури й московського суспільства був до останніх 10 років настільки сильний, що українці щиро повторяли за своїми лукавими учителями – москалями, що Nаціоналізм узагалі дурниця, що сепаратизм теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з’єднанні. В останніх часах хвиля Nаціоналізму розливається щораз більше по Україні. Ця нова течія тепер повинна винести тяжку боротьбу з старими течіями…
Nаціоналізм це велетенська й непереможна сила. Під її могутнім натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії й з’являються до історичного життя нові Nароди, що до цього часу були під чужинними гнобителями. Nаціоналізм єднає, координує сили, рве до боротьби, запалює фанатизмом поневолену Nацію в її боротьбі за самостійність… Українська Nація мусить піти шляхом Nаціоналізму, перейде його та повалить усе, що стоятиме перепоною на цій дорозі».
Ще до повалення царату і початку української революції Міхновський твердо стверджував, що Україні потрібна власна, велика і сильна армія, оскільки без неї держава існувати не зможе. Українську Центральну Раду він не сприймав серйозно, адже більшість її діячів марили різними відгалуженнями марксизму, які розбились при зіткнені з російськими комуністами, які розуміли соціальну рівність по своєму.
З початком революції, Міхновський одразу створив військовий клуб ім. Павла Полуботка та став організатором перших українських полків: ім.Богдана Хмельницького та ім.Павла Полуботка. Революція дала Міхновському можливість абсолютно вільно й відкрито висловлювати свої самостійницькі погляди та потребу повної сепарації від Росії, аж до силового розв’язання цього питання. Однак не всі могли їх зрозуміти через загальну втому від Першої світової війни. Нерозуміння Українською Центарльною Радою унікальності шансу проголошення Самостійної України в момент розкладання Російської державності призвело до повстання полуботківців в Києві 17 липня 1917 р., провідником якого був Микола Міхновський. Однак навіть під тиском українських багнетів депутати Української Центральної Ради відмовилися проголошувати Самостійність України. Міхновський не наважився дати наказ на розстріл першого парламенту України, хоч він і був соціалістичним за своєю природою. Натомість діячі УЦР постаралися і домоглися відправки Міхновського на Румунський фронт з надією, що він там загине.
Однак цього не сталося. Він вижив, повернувся до Києва і разом з Дмитром Донцовим, В’ячеславом Липинським і братами Шеметами сформував Українську Демократичну-Хліборобську Партію, яка взяла активну участь у реалізації задумів Міхновського.
Ідеї Міхновського змогли втілитись у реальність аж у 1918 році, коли він взяв безпосередню участь у творення Української Держави (Гетьманату) та поваленні соціалістичного режиму Української Центральної Ради. Нажаль, через сторонні впливи Микола Міхновський не отримав обіцяної посади голови уряду Української Держави, а від посади бунчужного товариша (особистого радника) гетьмана Скоропадського вже відмовився сам, хоча його поплічники В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов прийняли пропоновані гетьманом посади. Відсутність Миколи Міхновського в державній еліті відновленої традиційної Української Держави призвела до непоправних помилок гетьмана і втрати державності.
І навіть після цього, Міхновський не опустив рук, переїхав на українську Кубань, де скористався оголошеною червоною владою тимчасової політики «коренізації» – і провадив українізацію освіти на Кубані. Однак довго це тривати не могло, він був з Кубані, ним зайнялися червоні каральні органи і після чергового допиту він був знайдений повішеним на подвір’ї свого побратима Володимира Шемета з передсмертною запискою: «Ніж вони мене, краще я сам себе».
Микола Міхновський був першим, хто проголосив ідею України як Соборної, Самостійної Держави. Втіленню цієї ідеї він присвятив все своє життя.
І нам, вдячним нащадкам, новітнім Українським Nаціоналістам треба завершити його справу.
Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️
«Коли прийде моя черга говорити, поклянуся своїм рідним Богом… Чи ти думаєш, що Вітер і Меч не Боги?»,- так казав скіфський мудрець Токсарид (Лукіан Самосатський, діалог «Токсарид або дружба», ІІ ст. до н.е.)
22 березня 2025 року у заповіднику «Холодний Яр» на території Гайдамацького Ставу відбулася подія пов’язана із культом Меча – образу Бога Війни й Охоронця скіфських племен Арея.
Ми встановили сакральний символ наших войовничих предків, який має бути дороговказом осмислення в усвідомлення Nаціонально-мілітарної ідентичності українців від часів античності.
Встановлення сакральної скульптури «Меч Арея» відбулося на день весняного рівнодення у відповідності до античної традиції наших предків.
«Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не зводять, за винятком Арея, для нього це роблять… В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея… Влаштовують чотирикутну площадку, три сторони якої прямовисні, а на четверту можна зійти… (де) Кожен Nарод встромляє старий залізний меч, який є символом Арея»,- так писав перший історик Європи, Геродот Галікарнаський у своїй четвертій книзі історії, присвяченій музі Мельпомені, в V ст. до н.е.
Скульптура являє собою стилізовану форму бойового скіфського меча V – ІV ст. до н.е. характерна для всієї сучасної території України, Київщини та Черкащини зокрема. Меч зроблено з кортеновської сталі і покрито спеціальним розчином для старіння сталі.
Автори скульптури: історик і хорунжий Центурії Сергій Червінський «Скіфич» та Антон Малиновський.
Зміни майбутнє України — включайся в Центурії!
Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️
Є імена, які творять історію, і є ідеї, що переживають своїх авторів. Ім’я Миколи Сціборського належить саме до таких, а ідейний фундамент закладений ним і досі залашається в серцях новітніх Українських Nаціоналістів. 28 березня – день народження людини, яка бачила в Україні не лише мрію, а й чітко структуровану державу, що вистоїть під впливом хаосу та чужих впливів.
Символічно що в день народження Миколи Сціборського ми запускаємо передзамовлення збірки «Nаціократія 2.0» від видавцнитва RAINHOUSE.
Микола Сціборський народився 28 березня 1898 року в Житомирі, походив із родини спадкового дворянина. Юність Сціборського припала на буремні часи: Перша світова війна, революція, боротьба за українську державність.
Ще зовсім молодим він потрапляє на фронт у складі російської імператорської армії, де він сприяв створенню української національної військової частини. В одному з боїв Сціборський був отруєний газами і після лікування в шпиталі його було визнано інвалідом із втратою 50 % працездатності.
Згодом, коли в 1917 році Україна отримала шанс на власну державність, Сціборський без вагань стає до лав армії УNР, де бере активну участь у війні за незалежність. Там Nаціонально-свідомий та загартований в боях офіцер беззаперечно став у нагоді.
Після доби визвольних змагань він змушений був вирушити на еміграцію, де він стає не просто вояком, а ідеологом. У Празі, 12 листопада 1925 р. очолив Легію Українських Nаціоналістів.
Долучившись до українського націоналістичного руху, Сціборський стає одним із провідних членів Організації Українських nаціоналістів (ОУn). Його було обрано заступником Голови Проводу ОУN, він займався розробкою ідеологічних засад, формулюванням політичної програми руху та пише праці, які мали стати дороговказом для майбутньої української держави.
Головною працею Миколи Сціборського є «Nаціократія», саме так він називав свою концепцію української державності. Націократія не просто наголошувала на важливості боротьби за Nезалежність України — вона давала відповідь на головне питання: якою має бути вже Nезалежна Україна?
Його ідея була не механічним копіюванням чужих моделей, а відповіддю на виклики часу, це була його власна система, де влада належала не олігархії чи партіям, а Nації, організованій у професійні суспільно-корисні верстви.
У час, коли багато хто бачив Nаціоналізм лише як стихійну-хаотичну боротьбу, він займався системною роботою, формуючи цілісну модель держави. Саме завдяки йому Український Nаціоналізм отримав концепцію Nаціократії — ідею, що пропонувала шлях, де держава будується на принципах гармонії між Nацією та владою.
Але на жаль Сціборському не було суджено побачити реалізацію своєї ідеї. 30 серпня 1941 головного ідеолога ОУN було вбито, і це було не просто вбивство, а удар по всьому українському Nаціоналістичному руху.
Проте ідеї Сціборського пережили його. Вони актуальні й зараз, коли Україна знову змушена виборювати своє майбутнє та стоїть перед викликом подальших перспектив. В день народження Миколи Сціборського видавництво RAINSHOUSE оголосило, що книга “Nаціократія 2.0” пішла в друк.
Книга «Nаціократія 2.0» окрім самої праці «Nаціократія» та Конституції, написаної Сціборським, містить ще багато матеріалу від інших ідеологів Nаціоналізму – Ярослава Стецька, Дмитра Мирона-Орлика, Олександра Маслака та інших.
Але найголовніші розділи нової книги належать Миколі Кравченку «Круку», головний ідеологу Азову. Саме він присвятив багато років, аби адаптувати Nаціократію до викликів сучасності, осмислити її окремі положення та забезпечити юридичні механізми, які б дозволили їй відбутися вже в 21 сторіччі. Сьогодні, згадуючи його ім’я, важливо не просто вшановувати пам’ять, а вивчати та поширювати його ідеї.
Саме Сціборський був серед тих, хто розумів, що лише організована, ідейна, вольова Nація може втримати свою державу. Бо Nаціоналізм – це не лише зухвала боротьба, а й порядок. Не лише порив, а й система. І в цьому – найбільший урок Миколи Сціборського для нас.
Сціборський залишив не лише ідеї — він залишив виклик. Виклик тим, хто хоче бачити Україну сильною, організованою та самодостатньою. І відповідати на цей виклик доведеться вже Nам.
Центурія в інших соціальних мережах:
▫️YouTube▫️
▫️Instagram▫️
▫️Telegram▫️
▫️TikTok▫️
